Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/31

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


IX.
Або церкви строїтиме, або ні чорта не стоїтиме.

 Був у сусідів парубок, звали його Павлом. Раз у неділлю в-осени він повів мене на гору. Гора лежала між Млинами і Ярами; на самому шпилі була велика поляна, а навкруги густі куші і ліси. На цій горі сходилися багатирі млинянські і ярянські: парубки і підпарубки і малі хлоп’ята. Між ці малі хлоп’ята попав і я, мале хлоп’я. Поки малеча билася, високі горді нарубки з обох боків стояли, з погордою дивлячись на нас, весело розмовляли і дружньо курили цигарки. Я більше стояв і дивився. Мене вабили їхні високі постаті, веселий сміх і жарти, чоботи, чумарки, чуби і цигарки подобались мені.

 Але ось вони вже розійшлись на два ворожих табори. Похололо в грудях… Любов, пошана і гордощі до наших кипіли у грудях, ненависть і презирство до яран.

 Бо бійка почалася.

 Дріжить земля, зірвалась буря, посипалось останнє пожовкле листя. Як соколи — б’ють ворогів.