Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено

— 26 —

билося обличчя приголомшене, здивоване і заплакане.

— Я ж вам казав, що дядьком не можна називати, — Нікандр Викторович!

Знову регіт і вигуки:

— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця — дражнили Оверка.

А приголомшений Оверко не знав, що й одповідати.

Вчитель втихомирив нас, проспівав з нами якусь молитву, і відпустив.

Ніхто з нас не вмів вимовити Нікандр Викторович, але усі ми в голос дражнили Оверка:

— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.

Оверкові треба було йти до дому у друге село. Трохи не пів дороги я з двома хлопцями їшов за ним і дражнив:

— Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.

 
Орнамент з книги - Андрій Заливчий - З літ дитинства(1919) - ст.08.jpg