Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/30

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

— 26 —

билося обличчя приголомшене, здивоване і заплакане.

 — Я ж вам казав, що дядьком не можна називати, — Нікандр Викторович!

 Знову регіт і вигуки:

 — Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця — дражнили Оверка.

 А приголомшений Оверко не знав, що й одповідати.

 Вчитель втихомирив нас, проспівав з нами якусь молитву, і відпустив.

 Ніхто з нас не вмів вимовити Нікандр Викторович, але усі ми в голос дражнили Оверка:

 — Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.

 Оверкові треба було йти до дому у друге село. Трохи не пів дороги я з двома хлопцями ішов за ним і дражнив:

 — Дядьку, то жевиця, дядьку, то жевиця.