Сторінка:Заливчий Андрій З літ дитинства 1919.djvu/36

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

— 32 —

 А далі з нахиленою головою, з обвислими руками поплентався додому.

 По дорозі нагнала мати і цілу дорогу, до самого дому гнала мене б’ючи.

 І до всього, — до жалю, до болю, до жаху, до злости, до жаги помсти, додавалось почуття самостности і горя.

 Дома батько з покутя сердито подивився на мене, і, довідавшись в чім справа, поставив мене навколюшки на сіль.

 — Ото, не бався з благородними дітьми.

 Через чверть години я був знову веселий. Шкода було тільки розірваної чумарки.


 1918 р.