. . . Іраф Черні н, докладаючи комісії для заграничних справ австрійського райхсрату про хід переговорів (24. січня н. ст. 1918. р.), сказав: „В першій лінії цікавить Австро-Угорщину новонароджена сусідня велика держава - Україна ... Заключення мира инакше представляеться з Петроградом, инакие з Україною, бо Україна має запаси засобів поживи, які вона може вивозити, коли погодимося в торговельних справах ... Петроград же нічого не може вивозити ..., Про- довольча справа е нині журою світа і відограв всюди велику ролю.“ Так само президент міністрів др. Зайддер на засіданню австрійської надати послів 19. лютого (в. ст.) говорив: „Зобовявання, яке перейняла на себе Українська Народна Республика, полягає в першій мірі на тім, що дае Централь- них Державам до роспорядження свій лишок хліба. є надія, що ще в ціх госпо- дарські році Україна доставить Центральним Державам свое збіжжя.“ На засіданню Головної комісії берлінського Райхстау 19. лютого (н. ст.) 1918. р. сказав др. Кюльман про мир з Україною таке : „з німецької ми- ролюбности повстав мир з Україною. Національна думка здобула на Україні міцний грунт, і виявлення національної свідомости там представляе гарний і ве- личний малюнок. Українська державна ідея зостанеться завше важним чинником в життю Росії. Україна в багатою країною з великими запасами сирівців і засо- бів поживи. Ці господарські огляди грали, розуміється, найбільшу ролю при заключенню мира. Для будучности матиме довготривалу вартість та обставина, що Центральні Держави перші навязали зносини з новою державою.“ 22. Подаемо текст оповіщення енерального Секретаріяту в справі допо- хоги хлібом голодаючому населенню Великоросії і фронтові : „ІПравительство Укр. нар. Респ. доводить до відома всіх товаришів — салдатів усіх фронтів і великоруського народу таке : ІІетроградська централістичне Правительство Народніх Комісарів, по зви- чаю царів самодержців, не схотіло признати права українського народу на свою власть і обявило Укр. нар. Респ. війну за те, що Центральна Рада Українських робітників, селян та салдатів не схотіла слухатися приказів з Петрограда, а хоче жити й управлятись волею свого народу. Оповістивши Україні війну, петроградське самодержавне централістичне правительство нагнало на Україну юрби найманих людей, що звуться красно- Гвардійцями большевиками. Ті красногвардійці захоплюють наші городи і села, громлять мирне населення, розбивають магазини, арештовують всякого, хто їм не любий, трабують у селян хліб, насилують жінок, розстрілюють Українців — во- яків, проколюють їм очі. Мало того: щоб зруйнувати наші у Народню Українську Республику, вони збройною силою захоплюють станції залізниць і не дозволяють залізнодорожникам провозити з півдня України вугіль до Київа, Полтави і других городів. Вони роблять це для того, щоб без вугілля спинились наші залізні дороги, фабрики, заводи, щоб все населення почало мерти з голоду. Один із таких найманих людей, грабіжник і насильник, що зве себе Народнім Комісаром Антоновим, видав роспорядження по всіх залізницях, що буде розстрілювати всякого, хто пропустить вугіль на північ України. Але в той же час ці злочинці — Народні Комісари, контр-революціонери і насильники, однявши у нас вугіль, лицемірно Івалтують, що пен- тральна Рада і енеральний Секретаріат не хотять везти хліб у Великоросію і на фронти. Це — безсоромна, на- хабна, недостойна брехня. Правительство українських робітників, салдат і селян знає, що великоруські робітники, салдати і селяне не вороги їм, а брати, що не великоруський народ пішов війною на український народ, а пішли тільки або наймані або обдурені петроградськими самодержавними ко- місарами темні люде. І через те Центральна Рада постановила одправляти, не зважаючи ні на що, хліб, як на фронти, так і в Великоросію. Але постанову свою українська власть не в силі здійснити, бо петроград- ські самодержці через своїх наймитів — красногвардійців захопили залізниці ".
