Сторінка:Замітки і матеріяли до історії української революції. 1917-1920 рр. Том II (1921).pdf/3

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Частина I.
На дорозі до селянсько-робітничої державности.
Розділ I.
На переломі.

1. Спроба буржуазії задушити революцію. Липневі події в Петрограді послужили гаслом для рішучого контр-революційного наступу всієї російської буржуазії. Демократія, на чолі з Керенським, наївно думала, що буржуазія задовольниться крівавим задушенням большевицького повстання та репресіями проти большевиків і стане після цього до щирого співробітництва з поміркованою демократією на ґрунті збереження тих завойовань революції, які здавались для поміркованої демократії безсумнівними і приємлемими для буржуазії. Та, звичайно, зовсім иншої думки була буржуазія. Вона пішла знову в Правительство зовсім не для того, щоб боронити які б то не було здобутки революції. Цих здобутків — від найменьшого до найбільшого — вона і знати не хотіла, крім одного, що повинен був забезпечити їй — торговельно-промисловій і аґрарній буржуазії — фактичний монопольний провід державою. Від недобитків дворянської аристократії, прокравшоїся нездалої царської бюрократії, від диких і роспустних Грішок Распутіних, політична влада повинна була перейти до цієї вже змодернізованої буржуазної кляси, що мала за собою не тільки солідні капітали, але й певний хист і знання, необхідні для державної роботи. Звичайно, вона не цілком даремно носила в перші дні революції червоні стьожки на своїх чорних сурдутах. Вона не боялась би відповідального перед парляментом правительства, як боявся його Микола II з своїм товариством. Вона була б далеко розумнішою і, можливо, завела б не тільки парляментарний устрій, а ще й встановила б громадянські й політичні свободи, поскільки вони не обмежували б її політичної власти і відсотку на капітал, вкладений в промисловість, торговлю, банки. З досвіду старих парляментарних республиканських держав вона бачила, що „свободи і парляментаризм“ в певних межах не то що не шкідливі, а навіть необхідні для спокійного, безжурного і ситого життя буржуазії. Але саме в певних межах і в певних формах, що досягається тим, що сама ж буржуазія, а ніхто инший, встановляє ті форми і межі. Російська ж революція почала, очевидно, переходити ті межі, маючи виразну тенденцію пере-