тила“; 1610 р. „богатьох від схизми відступило“; 1611 р. „більше чим 20 руських духовних, побіч немалого числа народа, львівські отці наклонили до повороту до єдности з римською церквою“ і т. ин. Сі заходи не лишали певно на боці і студентів.
Андрій Гонцель Мокрський також не був чужий тій стороні діяльности єзуітів і також захоплював ся боротьбою з иновірцями. Сліди того є в його писаннях. На похороні равського воєводича Степана Грудзинського 1640 р. він згадував з признаннєм, що небіжчик „в Лютомирську у маєтности своїй костел фарський безбожним єретикам відібрав, від нього розбійників душ людських, зводителів простого народа, міністрів відігнав, при ньому священиків настановив…“ (Trzy wieże). За такі самі виступи проти православних Мокрський славить витебського воєводу, князя Самійла Санґушка, що помер 1639 р.: „Він, хоч походив із предків руської реліґії, незгідної з католицькою римською церквою, найперший прийняв святу католицьку віру і всі обряди римської церкви, й так міцно прийняв, що і сам у правдивій вірі стояв аж до смерти непорушний і у своїх маєтностях, так у містечках, як і селах не допустив відщепленого Наливайківського набоженства. Свідком того місто Смоляни, в якому, як відщепенці зібрали велику суму грошей і йому жертвували та просили, щоби їм позволив одну церкву для козацького набоженства, він не хотів ніякою мірою зробити того, бо розумів, що се правовірному христіянському панови не пристоїть“ (Pogonia żałobna).
Які спомини залишили ся у Хмельницького із єзуітської школи у Львові? Коли вірити безіменному варшавському кореспондентови, він сердечно зустрів свойого давнього учителя: „низько за ноги вхопив і за науку дякував…“ Минуло ся трийцять років від часу, як він в останнє попращав школу, — як звичайно буває, час затер усі немилі вражіння, полишив ся тільки гарний спогад молодечих літ… Але чи з рівним захопленнєм Хмельницький відносив ся до єзуітів взагалі, про се треба дуже сумнівати ся. Стріча з Мокрським в нічому не змінила відношення гетьмана до католицького духовенства. Хмельницький не погоджував ся з руїнними виступами народа, з нищеннєм костелів, переслідуваннєм ксьондзів (тому він покарав Кривоноса), але також не бажав, щоби єзуіти і вище латинське духовенство вертало ся на козацьку Україну, — се він зазначив у своїх жаданнях під Зборовом в серпні 1649 р.
