але видко що на волю його випущено 30 червня 1804 р., і власне на основі наказу мінїстра внутрішних справ, до якого, очевидно, Мертваго удавав ся за близшими інформаціями що до полагодження справи Білецького[1]. На основі тогож таки наказу мінїстра, Білецькому дано пашпорт і відправлено „для причисленія его въ число Черноморскихъ казаковъ“ і певно з наказом, як се вживалось в подібних випадках[2], „чтобы слѣдовалъ поспѣшнѣе не проживая праздно нигдѣ“ по дорозї. Укупі з сим Мертваго конфіденціяльно наказував Бурсакови, кошовому атаманови чорноморського війська, аби той піклував ся „имѣть непримѣтное наблюденіе за поведеніемъ сего запорожца Бѣлецкаго, не оскорбляя ни мало и не давая вида, что онъ подозрѣваемъ“. Колиб Бурсак зауважив щось такого „неблагомышлящаго“ з боку запідозреного, то в такім разї йому рекомендовалось „взявъ приличныя мѣры“, зразу ж повідомити про се його, Мертваго[3].
З другого боку і Рішельє досить рішучо наказував Бурсакови, аби він навернув Біледького, щоби сей останнїй „отозвался къ брату своему, находящемуся между турецкими запорожцами объ оказанныхъ ему у насъ милостяхъ“, і колиб примітив „охотное къ тому расположеніе“ з боку Білецького, то щоб порадив йому, „что онъ — Білецький — можетъ изъяснить во ономъ письмѣ, что хотя и послѣдовалъ съ нимъ нѣкоторый и имъ извѣстный случай (себто той арешт), но сіе ошибкою или по какимъ либо недоразумѣніемъ учинено и что въ прочемъ онъ по войсковому пріѣму и по выгодности своего состоянія весьма доволенъ, и приглашаетъ и ихъ воспользоваться онымъ безъ всякаго сомнѣнія подобною монаршею милостію“[4].
Таким робом вищий уряд росийський в особі Рішельє і Мертваго давав в руки Бурсака цїлу програму поводження з Білецьким і головними цїлями тої програми було з одного боку упевнитись ріжними аґентурними засобами в щирости спокути Білецького, а з другого, покористувати ся ним в справі повер-
