дїяльности херсонського воєнного ґубернатора, відомого Дюка-де-Рішельє, що відкриває новий бік в дїяльности визначеного „устроітеля“ Новоросийського края.
Треба зазначити, що ті „печені голубцї“, якими уряд силкував ся привернути назад „безумцевъ“ і „затвердѣлыхъ въ грубости“ еміґрантів і які виставляв він перед ними в конкретній формі повної амнестиї „за самовольное оставленіе отечества“, користання тими „благами“ і правами, якими було надїлено військо чорноморських козаків, і нарештї в формі „пожалованія имъ чиновъ и милостей від императрицы“[1], були пустою фразою без жадного реального змісту для цїлої маси еміґрантів, що ранїш на власній шкурі пересьвідчились в щирости такої полїтики. Але всеж ся полїтика мала позитивні наслідки, хоч би тілько що до одиниць з поміж еміґрантів. Ловлячись на гачки такої полїтики поодинокі еміґранти повертали назад в Росію, приносили спокуту в „самовольномъ оставленіи отечества“ і здебільшого „опредѣлялись на службу въ Черноморское войско“, звичайно з осторогою „что впредь за подобное взыщется по всей строгости законовъ“.
Таким еміґрантом був певно і Йосиф Білецький. Як видно із спеціяльного „дїла“ кубанського військового архива[2], Білецький проживав ранїш на Дунаю; але року 1804 — з яких мотивів, невідомо — він повернув ся в Росію і звернув ся до одеського воєнного ґубернатора Дюка-де-Рішельє, головного начальника чорноморського війська, з проханнєм приняти його в се військо. Рішельє відослав Білецького до тавричеського ґубернатора Мертваго, щоби той полагодив якось справу. Очевидно, Білецький показав ся Мертваго чоловіком небезпечним; дуже може бути, що він прийняв його за післанця від турецьких Запорожцїв до чорноморських козаків зі спеціяльним дорученнєм перемовити останнїх в Туреччину, можливо також, що Мертваго хотів пересьвідчитись в щирости симпатий Білецького до Росії, але будь що будь останнїй на допитї „внушилъ подозрѣніе“ і на підставі сього „задержанъ подъ стражею“. Як довго довелось сидїти „під стражею“ Білецькому, із „дїла“ не видко,
- ↑ Дмитренко. „Сборникъ Истор. матеріаловъ по исторіи Кубанскаго казач. войска, т. I, стр. 61–62, 63–64 і далї; т. II стр. 39 і далї.
- ↑ „Дѣло о наблюденіи за бывшимъ турецкимъ Запорозцемъ Іосифомъ Бѣлецкимъ, присланнымъ въ войскѣ сіе въ поведеніе“. Войск. Арх. Куб. каз. войска Общ оп. 492; св. 35, кн. 109.