Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 65. 1905.djvu/53

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

дїяльности херсонського воєнного ґубернатора, відомого Дюка-де-Рішельє, що відкриває новий бік в дїяльности визначеного „устроітеля“ Новоросийського края.

Треба зазначити, що ті „печені голубцї“, якими уряд силкував ся привернути назад „безумцевъ“ і „затвердѣлыхъ въ грубости“ еміґрантів і які виставляв він перед ними в конкретній формі повної амнестиї „за самовольное оставленіе отечества“, користання тими „благами“ і правами, якими було надїлено військо чорноморських козаків, і нарештї в формі „пожалованія имъ чиновъ и милостей від императрицы“[1], були пустою фразою без жадного реального змісту для цїлої маси еміґрантів, що ранїш на власній шкурі пересьвідчились в щирости такої полїтики. Але всеж ся полїтика мала позитивні наслідки, хоч би тілько що до одиниць з поміж еміґрантів. Ловлячись на гачки такої полїтики поодинокі еміґранти повертали назад в Росію, приносили спокуту в „самовольномъ оставленіи отечества“ і здебільшого „опредѣлялись на службу въ Черноморское войско“, звичайно з осторогою „что впредь за подобное взыщется по всей строгости законовъ“.

Таким еміґрантом був певно і Йосиф Білецький. Як видно із спеціяльного „дїла“ кубанського військового архива[2], Білецький проживав ранїш на Дунаю; але року 1804 — з яких мотивів, невідомо — він повернув ся в Росію і звернув ся до одеського воєнного ґубернатора Дюка-де-Рішельє, головного начальника чорноморського війська, з проханнєм приняти його в се військо. Рішельє відослав Білецького до тавричеського ґубернатора Мертваго, щоби той полагодив якось справу. Очевидно, Білецький показав ся Мертваго чоловіком небезпечним; дуже може бути, що він прийняв його за післанця від турецьких Запорожцїв до чорноморських козаків зі спеціяльним дорученнєм перемовити останнїх в Туреччину, можливо також, що Мертваго хотів пересьвідчитись в щирости симпатий Білецького до Росії, але будь що будь останнїй на допитї „внушилъ подозрѣніе“ і на підставі сього „задержанъ подъ стражею“. Як довго довелось сидїти „під стражею“ Білецькому, із „дїла“ не видко,

  1. Дмитренко. „Сборникъ Истор. матеріаловъ по исторіи Кубанскаго казач. войска, т. I, стр. 61–62, 63–64 і далї; т. II стр. 39 і далї.
  2. „Дѣло о наблюденіи за бывшимъ турецкимъ Запорозцемъ Іосифомъ Бѣлецкимъ, присланнымъ въ войскѣ сіе въ поведеніе“. Войск. Арх. Куб. каз. войска Общ оп. 492; св. 35, кн. 109.