цїсар чим скорше довести до порозуміня ніж Польщею з одного боку та бранденбурським елєктором і козацьким гетьманом з другого[1]. До виконаня давнїх плянів цїсарського посередництва між козаками і Польщею та переведеня першої точки згаданого договору прийшло доперва з початком сїчня 1657 р.
Як ми попереду бачили, послом від цїсарського двора до Хмельницького визначено угорського канцлера Сєлєпченї і той підняв ся сеї місії. Між тим польський король слав цїсареви з Ґданська листи за листами з просьбами відвернути небезпеку, що грозила з боку Ракоція, який притягнув до себе Молдавію, Волощину, а навіть і козаків і от-от нападе на землї польської держави. Посольство Дєрдя Горвата до Ракоція не принесло жаданих успіхів; противно, посол вернувши около 15-го грудня 1656 р. назад, потвердив правдивість звісток про великі воєнні приготованя семигородського князя. Тодї рішено у Відни вислати до Ракоція нове посольство, щоби за всяку цїну здержати князя від походу на Польщу. Се посольство передано Селєпченїєви, надїючи ся, що особисті звязи, які угорського канцлєра вязали з Ракоцієм, причинять ся до корисного залагодженя справи.
Тепер прийшло оглянути ся за иншим послом до Хмельницького і тим разом упав вибір на Петра Парчевича, католицького архіепископа в Мартиянополи.
Петро Парчевич, родом Болгарин, був по висвяченю у духовний стан місіонарем в Бакові на Молдавії, куди післав його Марко Бандін, тодїшнїй архіепископ в Мартиянополї. Там перебував він від р. 1644 до 1656[2], беручи живу участь в руху полудневих Славян для висвободженя з під турецького ярма. Коли вибухла турецько-венецька війна, задумали Болгари вихіснувати її для своїх полїтичних цїлий і війшли в порозуміне з Матвієм Басарабою, господарем Волощини. За його порадою післано Парчевича до польського короля Володпслава IV, який саме тодї носив ся з великими планами турецької війни. На польськім дворі приняли посла дуже радо, одначе неохота шляхти, козацька війна і смерть Володислава IV перепинили задумане діло. Коди по зборівській умові Венеція почала нові стараня коло
- ↑ Московскій Гл. Архивъ МИД. Грам. цар. Пол. снош. съ Австр. св. 1.
- ↑ 1646–48 р. товаришив Бандінови при візитації католицьких церков в Молдавії, в 1650 р. став префектом ордена міноритів в Бакові. Cf. Codex Bandinus ed. V. A. Urechia.
