Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том 84. 1908.djvu/14

Матеріал з Вікіджерел
Цю сторінку схвалено

зложеня коалїції против Туреччини, виправив ся Парчевич вдруге з посольством до Польщі, де приєднав богато вельмож для антитурецької лїґи. Відсїля удав ся з весною 1650 р. до Відня, а потім до Венеції, однак без успіху. Австрія відновила саме тодї свій мир з Туреччиною, а Венеція висказала лише нїчого не значучі заяви симпатії для полудневих Славян. По смерти Бандіна став Парчевич архіепископом в Мартиянополїс. Тут війшов він в тїсні зносини з новим волоським воєводою Константином. Безнастанні насильства турецьких урядників над безборонним болгарським народом спонукали болгарських вельмож до нових дипльоматичних заходів. Молдавський і волоський воєводи обіцяли воєнну підмогу, а Парчевич поспішив знова до Відня, де станув в серпни 1656 р. Віденський двір не мав і тепер охоти мішати ся в турецькі справи, тому заходи архіепископа остали знова без успіху. Однак сам він видав ся австрийскім мінїстрам відоповідним кандидатом на посла до козаків головно тому, що знав „козацьку мову“ і місію Селєпченїя поручено йому[1].

Пересправи з Парчевичем в справі сього посольства відбули ся в другій половинї грудня 1656 р. Вже в перших днях сїчня 1656 р., в листї своїм до президента цїсарської комори, обговорює Парчевич справу коштів своєї подорожи на Україну і звертає увагу на се, що Хмельницькому треба переслати відповідний дарунок[2]. Вірительні грамоти для нового посла виставлено 10 сїчня, одну адресовану до Хмельницького, другу до старшини і війська запорожського[3]. Також і посольська інструкція назначена тою самою датою і містить в собі лише повторенє думок висказаних в протоколї ради міністрів з 8-го падолиста 1656 р.[4] Рівночасно повідомив Фердинанд III свого посланника при польськім дворі, Фраґштайна, про висилку Парчевича до козаків, як се в договорі з 1-го грудня 1656 було условлено. Про се мав Фраґштайн донести польському королеви,

  1. Cf. Pejacsevich, Peter Frh. von Parchevich. Archiv f. österr. Gesch. Bd. 59 — де подана цїлком докладна житєпись Парчевича. Про знане „козацької мови“ згадано в письмі цїсарської комори. Ibid. Beilage № 54.
  2. Ibid. Beilagen № 28.
  3. Ibid. Beilagen № 29–30.
  4. Ibid. Beilagen № 31. Documente cul. Hurmuzaki V, 1. № 49. Н. Н. Бантышъ Каменскій, Обзоръ вн. сн. Россіи. Москва 1894, I, 24 (зміст). У вірительній грамотї і інструкції названо Хмельницького Богуславом (Boguslaus Chmielniski).