щоби король, коли мати ме які окремі порученя і вказівки, чий швидше се послови переслав до відома[1]. 16-го сїчня одержав Парчевич з цїсарської комори дарунки для гетьмана, високий, срібний, позолочуваний пугар та три малі годинники і 600 дукатів на кошта подорожи[2]. Домаганє посла, щоби видано дарунки також для жінки і сина Хмельницького, остало мабуть несповнене[3]. Слїдуючого дня пустив ся Парчевич в дорогу.
Рівночасно виправлено Селєпченїя до Ракоція. З інструкції даної угорському канцлєрови задержав ся лише уривок в віденськім державнім архіві, і як раз з сього уривка виходить, що Селєпченї мав також удати ся до Хмельницького, коли би сього вимагали обставини[4]. Для того видано йому вірительні грамоти до Хмельницького і війська запорожського, в яких цїсар покликує ся на посилку Парчевича, висказує надїю, що він вже наспів до козаків та оправдує посольство Селєпченїя важностию справи і вимогами часу[5]. Однак Селєпченї не їздив на Україну. Стрітивши Ракоція вже в Польщі серед походу на Краків, в Торках коло Перемишля, він не вспів намовити князя до застановленя ворожих кроків против Польщі і з нїчим вернув домів[6].
Парчевич виїхав з Відня 17-го сїчня в товаристві свого капеляна Марціановича, який повнив функції секретаря посольства, і 15 людий прислуги і сторожі. Дорогу вибрали через Прешбурґ, Тирнову, Св. Мартин до Любльова на Спіжу, при чім переправа через гори серед зими коштувала їх богато труду і небезпеки. Перший приєм, якого посольство зазнало в Польщі не ворожив добра. В Любльові звернув ся Парчевич до тамошньої шляхти, розвідуючи про дорогу на Україну і просячи провідника до найблизшого міста, стрітив ся однак з різкою відмовою; ледве удало ся йому дістати віз і коний за добрі гроші. Так само неприязно стрітив посла в Бєчу тамошний каштелям
- ↑ Віденський H. H. u. St. Archiv. Polonica.
- ↑ Pejacsevich c. 1. Beilagen № 34.
- ↑ Ibid. Beilagen № 35. В виказї видатків посольства наведено суму 3000 зл., яку посол зі своїх грошин мав видати на дарунки для гетьмана, його жінки і сина та старшини.
- ↑ Віденський H. H. u. St. Archiv. Polonica.
- ↑ Documente cul. Hurmuzaki V, 1, № 50 видана з віденського держ. архіву. Ся вірительна грамота датована 13 сїчня 1657 р., отже ще перед виїздом Парчевича з Відня.
- ↑ Erdélyi országgyűlési emlékek XI, 249–250. Справозданє Селєпченїя.
