згоду на мир, але просив висилки комісії для остаточного уложеня точок[1]. В обох відповідях, Фердинандови III і Янови Казимирови замічуємо той самий намір: удержати навязані зносини, одначе відсунути остаточне рішенє до хвилі, коли вияснить ся полїтичне положенє.
Оба посольства, австрийське і польське вибрало ся з поворотом разом і ще того самого дня наспіли до Капітанки. Тут розлучили ся, тому що Беньовский, немов передчуваючи якесь лихо, дуже спішив ся і гнав днем та ночию, коли між тим недужий Парчевич лише звільна міг посувати ся. Для забезпеки мали посли при собі козацьку сторожу, зразу цїлу сотню, відтак (від Капітанки) 20–30 людий. Доперва по двотижневій подорожи добили ся через Білу Церкву до Брусилова. Тут дігнав Парчевича віддїл козаків і показав наказ гетьмана, аби завернути австрийських і польських послів назад. Беньовский вспів за той час вже переїхати критичний терен і станув 3 червня у польського короля в Данкові[2]; але австрийське посольство мусїло вертати до Фастова. Тут визначили їм вохкий і зимний дім на мешканє і велїли ждати, доки не прийде рішенє від гетьмана.
Ся пригода дуже занепокоїла послів, тим більше, що по сердечнім прийомі і прощаню в Чигиринї нїяк не могли собі вияснити причини тої задержки. Биждавиш три дни, вибрав ся Марціянович до Білої Церкви до сотника, який завернув їх з дороги, щоби розвідати, чому їх арештовано. Одначе тут не дізнав ся нїчо иншого, кромі того, що сотник дістав такий наказ і має держати послів аж до нового зарядженя гетьмана. Між тим недуга Парчевича погіршила ся і Марціанович мусїв чим скорше вертати до Фастова. По кількох днях вибрав ся знова в дорогу до Київа, куда заїхав Виговський на весїлє. Писар удав здивованє, почувши оповіданє Марціановича, і впевнив його, що гетьман приказав задержати лише польських послів, а про цїсарських зовсїм не згадував. А причиною задержана польського посольства була невірна вість, передана по їх виїздї гетьманови, немов то польське військо впустило козаків в Київ, а далї напало несподівано і вирізало їх; також і се, що польський король вислав свого посла до Криму, підбурювати Татарів против козаків. „Але ми сьому не віримо — додав
