правного пункту опору; против волї вельможів формально неможливий був нїякий сойм, нїякий соймик.
Правда, при кінци XVI в., разом із завершенем шляхотсько-републиканського устрою, зявив ся в межах Польщі новий суспільно-полїтичний чинник, що міг з успіхом підперти королївську власть та пхнути державу на дорогу дальшого розвитку. Се було українське козацтво. Що так не стало ся, винні тому ріжні причини; між ними недостача визначних індівідуальностей серед польських королїв, соціяльний радикалїзм і полїтично-національний характер козацтва, та се, що воно стало полїтичною силою доволї пізно, в часї, коли полїтично-соціяльний устрій Польщі був вже довершеним фактом і коли польська шляхта мала вже доволї сили, щоб боронити своїх полїтичних та соціяльних привилеїв. Та навіть ті полїтичні користи для польської держави, які могло дати українське козацтво перед 1648 р. а навіть якийсь час потім, були тепер зовсїм неможливі. Правобічне козацтво кінчило свою історичну ролю і полїтика польських олїґархів дбала про остаточне його знищенє. Противкозацька конституція сеймова 1699 р. викликала останній акт польсько-козацької боротьби. Становище короля Августа в сїй боротьбі не зовсїм ясне. Явно не підпирав він козаків, хоч се могло бути в його інтересах, все ж таки не увільнив ся від підозрінь у тихій спілцї з козаками[1]. Очевидно, королївські противники в обвинувачуваних короля ішли задалеко, бачучи
- ↑ Акт варшавської конфедерації 1704 р. закидує королеви протекцію над українським бунтом: Ab aliquot annis inchoata praeteritaque potissimum hieme per Ukrainam excitata insolentis rusticae plebis contra suas dominos et nobilitatem rebellio et ejusdem hactenus malitiosa continuatio, non alio utique intento, nisi ut über ab aevo populus in domini desinat mancipium et cum infima servili nataque ad jugum coaequatur plebe etc. (Załuski, Epistolae IV, 131). В універсалі Радзєйовского 2. V. 1704 читаємо: Plebeiam turbam in Ukraina contra proprios dominos ad rebellionem concitaverat et nunc concitat (Ibid., 176—182). Очевидно такий рѳволюцийний демократизм і не снив ся Августови, сї погляди більше характеристичні для його противників. Розумний і непересадний Отвіновский зводить королївську вину у менші границї: Do tego buntu kozaków podwiódł król August, chcąc tem bardziej zamieszać rzptą; dlatego wiedząc a natura compositos kozaków, że pronissima mente in turbas feruntur, do rebelii i swywoli pobudził; co potem połapani kozacy, ad officia oddawani, na konfessatach wyznawali (1702, § 17). Такий погляд па ролю короля в останнїм козацькім повстаню був розширений не тілько між підзорливою польською шляхтою; висловлював його і Мазепа у своїй реляції Головину (Соловьевъ XIV, 3).
