й тут. Такий плян міг був легко вдати ся в початках панованя Августа, тепер він викликав veto з боку Росії, яка протягом більш десятилїтного господарюваня в Польщи вспіла зорієнтувати ся достаточно в польських відносинах і рішила ся не допустити до скріплена державного орґанїзму і заробити на ролю опікуна й оборонця польських конституцийних порядків. Август, прибитий невдачею, повний неохоти до царя, покинув дотеперішнїй плян, присвятивши пізнїйше більше уваги справі наслїдства свого сина, шукаючи доріг до його обезпечена. Наслїдство прийшло, та не тими дорогами і не в тій формі, як бажав собі Август.
Так отже одинокий певний шлях — змінити устрій Річипосполитої при помочи війська — не вдав ся. Инші способи були вже другорядні. І їх пробував король Август. Він розумів від разу, що на сторожі „золотої волї“ стоїть не загал шляхти а тілько вельможі, панська олїґархія, анальоґічна до великих февдалів західної Европи. Перестрій Польщі був, очевидно, можливий тілько по погромі сеї олїґархії. Розуміючи се, король з одного боку глядає і приєднує собі homines novos на визначні становища та стараєть ся виграти нїколи не вигаслий антаґонїзм між загалом шляхти і маґнатами, беручи під свою опіку перший против других. Історія боротьби литовської шляхти з Сапігами ілюструє найкраще сю полїтику Августа і його дорадника Флємінґа[1]. Одначе й ся литовська полїтика зовсім завела, найбільше тим, що боротьба Сапігів з литовською шляхтою зілляла ся з шведською війною, отже використанє її для обсолютистичних стремлїнь короля стало неможливе. Кілька дрібних успіхів при тій нагодї остали без вартости, хиба послужили предметом аґітації для олїґархів. Шляхотська опозиція против вельможів була ще тому безуспішна, що анї соймики анї сойм своїм устроєм і характером не давали опозиції нїякого
- ↑ Про саксонську висшу шляхту висловив Август погляд, що вона завсїди борола ся за власть з династією, тому треба її держати загнуздану, але не нищити. Ще більше, очевидно, можна се було прикласти до польської шляхти і так дїйсно старав ся король поступати. В його протеґованю низшої шляхти не було нїякого демократизму, а тілько зимна полїтична розвага, як колись у Едварда IV, Людвика XI, Івана IV; тому найвизначнїйший мемуарист з часів Августа ніг так схарактеризувати сю полїтику: Królowi tak było potrzeba, żeby się byli poddani między sobą bili a niszczyli, a on pod tym czasem swoje wyrabiał zamysły, dlatego sam poddymał nieprzyjaciół sapieżyńskich (Otwinowski, 1701, § 2).
