був постійно готовий підперти сї плани за територіальні уступки. Се була Прусія, якій незвичайно залежало на сполученю своїх головних територій — Бранденбурґії і Прусії, роздїлених Польщею (королївські Пруси). Пруський король не тілько годив са на подїлові плани у всякій формі, але й старав са бути інїціатором, приєднуючи инші держави, головно Швецію. Швеція, що колись иредкладала роздїл Польщі, була тепер здержлива, хоч не принципіяльно противна. Натомість царь Петро показав ся зовсїм неприхильний ідеї подїлу, хоч його дипльоматичний аґент Паткуль брав доволї живу участь у вироблюваню подїлових плянів. Мотиви сеї полїтики були, очевидно, двоякі: царь розумів передусїм добре, що великодержавне становище Росії залежне тілько від успіху над балтийським морем, а всяка участь в розборі Польщі мусїла б паралїжувати сей успіх; другий мотив лежав як раз у розважуваню наслїдків подїлу по мисли Августа. Царь і сам дуже скоро зорєнтував ся і Паткуль його поучав, що в інтересї Росії лежить консервованє польського неладу, як найкращого поля для полїтичних впливів Росії і територіяльних користей у будуччинї, без сумнїву більших нїж у тодїшніх обставинах було можливо. Иншими мотивами кермувала ся австрийська полїтика. Вона була рішучо противна всяким подїлам. На початку XVIII в. для Австрії було навіть корисно мати побіч себе великодержавну Польщу з огладу на турецьку небезпеку; до того зріст Прусії, Саксонії і Росії був Габсбурґам небажаний, як з державно-династичних так релїґійних мотивів. Загалом беручи — брак полїтичної рівноваги на сходї й півночи Европи був причиною, що плани подїлів не вийшли із сфери дипльоматичних інтриґ[1].
Неповодженє полїтики Августа, як бачимо, переважно було наперед наслїдком некорисної полїтичної ситуації на сходї Европи. Та причини невдачі були й у самім короли і його полї-
- ↑ Сї проєкти беруть польські історики часто Августови як тяжкі злочини. Без сумнїву ся суворість пспхольоґічно вяжеть ся з пізнїйшими дїйсними подїлами; натомість як брати справу як на свій час, то тодїшнї заходи що до Польщі творять тілько маленьку частину „розборової“ полїтики тодїшнїх европейських держав, що переходила в правдиву манїю. В тім світлї осуд Августа мусить випасти геть лагіднїйше, коли навіть не прихильно.
