ських народнїх пісень, що в 63 числї „Ilyrisches Blatt“ помістив оголошенє п. з. „Sammlung Krainischer Volkslieder von Emil Korytko“, де заповідаючи ширшу публїкацію про етноґрафію Країни виявляє, що збірка народнїх пісень буде її початком, іменує своїх співробітників і згадує про співробітництво Прешерна. Збірка мала складати ся на разї з двох томів, а всїх томів мало бути 4—5. Просторійше про свій плян написав Коритко в „Ost und West“ у падолистї 1838 р. п. з. „Ein Wort über die Volkslieder in Krain“ в підписом Milan. Тут розводить ся Коритко досить широко про словінські народнї піснї, подаючи декуди їх зміст і порівнюючи їх із пісними инших Славян. При кінцї пише: „Стілько на тепер; и хотїв дати славинську передмову, та що діалєкт, яким я пишу, тут незрозумілий, мусїв я послугувати си нїмецькою мовою“.
Виданє пісень одначе проволїкало си з причин цензурних. Дни 18 липни 1838 р. Коритко писав до своїх родичів у Жехаві лист, у якім доносить, що дня 17 липни люблинський ґубернатор Шмідбурґ позволив йому відбути подорож по цїлій Ілїрії; що се для нього дуже пожадане, бо має богато заходів: народнї піснї подані вже до цензури і швидко вийдуть. Ґубернатор поручив йому обїхати всю Країну і доповнити розпочату збірку, якою сам ґубернатор готов заняти ся: провести її через цензуру і покрити кошти її надрукованя, з тою умовою, щоб Коритко присвятив йому се виданє. „Але сього я не зроблю нїколи, бо підхлїбство анї жаден вид підданости не можуть нїколи кермувати анї моїм серцем, анї моїм пером“. Сей лист дістав си в руки мінїстра полїції Седльнїцкого, який зараз заборонив Кориткови відбути подорож і попросив урядового виясненя що до його збірки пісень. Довідавши ся із реферату надкомісаря Суханка, що Коритко ще поданєм із 12 липня просив ґубернатора Шмідбурґа, щоб позволив йому видати 12 рисунків країнської ноші і портрети двох померших професорів, Чопа і Водника, і рівночасно з тим випустити перший томик словінських пісень країнського народа, мінїстер полїції написав до ґубернатора Шмідбурґа дня 17 серпня, що виданє рисунків можна дозволити як прилогу до часописи. Що ж до виданя пісень, то мінїстер писав до ґубернатора: „Бачу, що Коритко приписує свойому дїлу велику вагу; та минулість автора будить сумнїв, чи нема в тім иншого, полїтично підозреного наміру. Чим раз більше переконуємо ся, що польські фанатики бажають привернути инших Славян до своїх переворотових змагань
