завсїгди визначала ся справедливостю та пильностю, а що гірш за все, так вона не дуже то дбала про дисциплїну в самому війську“. Усе се вело до того, що „утиски спокійних мешканцїв були самими звичайними з'явищами, і не в дивовижу робились серед білого дня. Сама старшина давала зразок своїм підручним найганебнїйшої та нїчим не виправдженої самоволї. В лїтку військова старшина захоплювала сїнокоси та криницї, з яких користувались водою мешканцї, і силоміць не давали їм косити траву і брати воду. По сусїдних же хуторах окремі ватаги мародьорів справляли зовсїм сталі грабіжі та насильства“ (17). Нїчого казати, добрі початки громадського життя насажувало в той час в Хаджибеї росийське військо!
Отакий лад панував в Хаджибею, доки вищий уряд не постановив збудувати тут місто та порт.
Ще р. 1792 було постановлено на чергу питанє про військовий та торговий порт на Чорному морі. Автор каже, що спершу думали збудувати такий порт в Херсонї, потім в Миколаєві, а на останку зупинились на Одесї. „Не трудно було довести, що Хаджибей“, каже автор, „в сему разї має найбільш переваг, і перш за все вигода та дешевина… Щоб збудувати в Хаджибею військовий порт, зовсїм не треба було нї морських каналів, нї яких инчих будівель, що коштують дорого“. Звичайно, автор, кажучи се, забув про те, що він казав про невигоди Хаджибейської затоки: „особливо тяжко було в Хаджибею зимою“, розповідав він, „коли нї одне судно не відважувалось зайти в затоку, зовсїм незахищену від північного, північно-східнього та західнього вітрів“. (13) Щоб захиститись від сих вітрів, треба було збудувати мол, а на се треба багато часу, а ще більш гроший. О скілько потім дляво йшла будівля одеської затоки через одну тілько трудність її, сам автор вказує на стор. 31 („портові будівлї виводились занадто повагом і навіть з початку XIX віку затока не була ще певним та вигідним пристановищем кораблям“).
Відомо, що проти заснованя порту в Одесї був адмірал Мордвінов, але думка де-Рібаса та інжинєра де-Волана, що обстоювали Одеський порт, каже автор, „о стільки переконувала, що цариця згодилась з нею, і вже 27 мая р. 1794 видала наказ, щоб будувати місто й порт в Хаджибеї“ (19). Тут не йшло про певність думки, а головним чином про каверзи, що де-Рібас чинив проти свого ворога в.-адм. Мордвінова; де-Рібаса-ж підтримував могутний тодї Зубов. Автор помічає зовсїм справедливо, що „нї цариця, нї ті, що стояли близько до неї (на чолї-ж між ними був фаворит Катерини
