Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том IV (1894).djvu/170

Матеріал з Вікіджерел
Сталася проблема з вичиткою цієї сторінки

від певного розуміння своїх інтересів та від непохибного служіння на загальну користь укупі з особистою“. Прехороші слова!

Пожалкуємо тільки, що автор, віддавшись особі і вчинкам герц. Рішелє, не віддав потрібного його попередникам, і, кажучи про скорботне становище Одеси і краю до Рішелє, навмисне згустив фарби. Як би-ж автор віднїс ся до попередників Рішелє так, як слїд, то прехороше висловив би про блискучі зиски Рішелє і про ту метаморфозу, яка трапилась з Одесою і Новоросийським краєм під кінець кермовання ними герцоґом Рішелє, і показав би, що „метаморфози нїколи не бувають раптом, рухом чарівної палицї“. А заслуги Рішелє, через такі відносини автора до справи, зовсїм не поменшали-б, а навпаки він виставив би їх в їх правдивому сьвітлї.

В кінцї твору автор відводить кілька рядків ґрапу Ланджерону і кн. М. С. Воронцову. Обидва вони, бувши безпосередними наступниками герц. Рішелє, яко адмінїстратори краю, на думку автора, провадили далї справу, розпочату Рішелє, і в його прямованню“ (90–91).

На останку автор віщує Одесї блискучу будуччину, але для сього вважає за потрібне „підняти дух її людности“ і закликає сьогочасних Одеситів, як я вже ранїйш казав, до самодїяльности та нехибного служення на добро загальне укупі з особистим.

Ми скінчили розгляд працї д. Надлєра. Сю працю, не вважажаючи на усї її хиби, потроху наведені нами вище, усе таки можна прочитати з користю і великим інтересом, через що радимо читачеви самому звернути ся до працї д. Надлєра.

І. Андрієнко.