1813 р. Але се донесеннє безперечно має в собі чимало побільшень тих зисків, що зробила Одеса та Новоросия за час кермовання ними герц. Рішелє до р. 1813. Автор не помічає сего, він навіть дорікає герцоґови за те, що він потаїв ся в своєму справозданню цареви. Наприклад, він нїби то „промовчав про те, що Новоросия стала культурною стороною з осїлою людностию, що заснувались чужосторонні кольонїї та Кубаньська область, що відродив ся Крим, що в усему краєви з'явилась раціональна господарка, що усе те і багато деяких инчих культурних вчинків перш і більш за все зробив він, Рішелє, що се прямий наслїдок плодовитої, усесторонної, невтомної дїяльности його“. Нам зрозуміло, через що Рішелє про отсе усе промовчав. Очевидячки Рішелє більше дбав про істину, нїж автор сього твору, і не вважав можливим приписати собі одному те, що зробили для краю і його попередники. Наприклад, хто тепер буде змагати ся про те, що сьвітлїйший князь Тавриди, безперечно, дуже багато зробив доброго на користь Новоросиї? Чи можна-ж забути про користну дїяльність для краю таких повалених осіб, як напр. адм. Мордвінов? А цїлий гурт другорядних осіб того часу, що працювали на користь Новоросийському краєви — невже про їх можна забути? Дякуючи усїм попередникам Рішелє, як і йому само́му і з'явилась та „чудесна метаморфоза“, про яку говорив автор.
Потім автор доволї широко говорить про рід герцоґа, його вихованнє, про його життє і дїяльність до переходу в Росию і іменованя в Одесу начальником, а ще ширше — про невсипущу дїяльність його на користь Одесї та Новоросиї (коли іменовано його новоросийським ґенерал-ґубернатором) і про справжні причини зиску сеї дїяльности. Сими причинами були: 1) особиста вдача герцоґа, його гуманний характер, дякуючі тим ознакам, між иншим, він тїшив ся величезною популярностю між людностю Одеси і Новоросийського краю: 2) ті високі сьвітлі принципи, що були підвалиною усього його правлїння та громадської дїяльности, на останку — 3) те довірє, яке він мав у Олександра I, та ті широкі права, що надав йому цар. Усе се, звісно, так! Але авторови треба було завважити тут і на ту думку, що Рішелє досягнув яскравих здобутків в своїй дїяльности, дякуючи пробудженню в мешканцях Одеси та края тої самодїяльности, без якої неможливий проґрес, тої самодїяльности, до якої автор закликає теперішних Одеситів, кажучи в кінцї своєї працї: „нехай Одесити пригадають, якими шляхами підняло ся і розвинуто ся їх місто, нехай зрозуміють, що їх пришлість залежить перш за все від їх самодїяльности,
