сади. Коли у єго не трапляло ся кого з гостий, він з попадею перебували і в день і в вечері у пекарнї у гуртї з своїми слугами, між котрими був і Шевченко. Пекарня була простора і чиста. Тут зимою по вечерах Тарас завжди що небудь читав, псалтир частїйш за все; нїхто єго тут не кривдив. Одначе і тут, несьвідомі може єму поривання кудись — де інде, до чого-інчого, не давали єму призвичаїти ся, як треба, до господарства. Отець Кошиця і єго панїматка переняли ся думкою, що Тарас: „ледащо і до жадного господарського дїла нема у єму хисту.[1] Певна річ, що нї добрість попа і єго панїматки, нї господарство не спроможні були вволити духові змагання Тарасової природи. Єго тягло до сьвіту, до науки, найпаче ж рвав ся він до малярської щитки, за котрою бачив він свій ідеал в постатї „хоч аби якого маляра“.
Подяковавши Кошицям за хлїб-сїль подаєть ся Тарас в село Хлипнівку, що славила ся тодї своїми малярами і тут вдаєть ся до одного з них, просячи взяти єго в науку. Хлипнівський маляр не зразу дав відповідь; знати, що єму треба було не хиромантики, як Тарасівському Апелесу, а реального досьвіду. Він продержав у себе Шевченка два тижднї, доки запевнив ся, що у хлопця дїйсне є велика охота і хист до малярства. Він згодив ся взяти Шевченка в науку, але ж і тут знов зустрічала ся така перешкода, що мала великий вплив на все останнє житє Тараса. Маляр відав, що Шевченко крепак; бачив що хлопець на такому вже зростї, що єго затого поженуть на панщину. Значить не минуче треба панського дозволу на перебуваннє Шевченка в другому селї і на науку єго малярству. Без сего дозволу обережний маляр не відважив ся приняти до себе Тараса; він жахав ся, певна річ, що б взявши в науку без дозволу пана панського крепака, не вскочити в „пристанодержательство“.[2] Сїпаки легко могли б се скоїти і потягти маляра до карного суду: а в законї за „пристанодержательство“ була тодї визначена тяжка кара. Маляр порадив Тарасови вдати ся спершу до свого пана, добути від єго дозвіл і тодї вже приходити до єго в науку.
Шевченків пан Василь Енгельгард був тодї вельми вже старим і доживав свого віку у Вільшаній. Добрами єго правив якийсь Дмитренко,[3]
- ↑ Кіев. Стар. 1882. Сентябр. 563.
- ↑ Пристанодержательство — правничий терміні, визначав передержуваннє кого-будь з панських крепаків утїкачів, або без панського дозволу.
- ↑ Д. Талько-Гриневич (Кіев. Стар. 1889, сентябрь) каже, що управителем в Енгельгарда був Іван Станиславович Димовський і до єго за слугу і взяли вперше Тараса і від єго Тарас придбав собі перші елементарні знання. Не скажу, о скілько ся звістка певна і не тямлю, як її погодити з усїма інчими, з котрими вона стоїть очевидячки суперечно.
