вік блиснув був Тарасови промінь надїї з хати Хлипнівського маляра, але крепацтво в особі Дмитренка посьпішило швидче потушити і той промінь, закрити єго курткою панського кухарчати!…
От же сказано „жива дума поети“. Усї оті лиходїйні обставини і умови не знївечили, навіть не зламали Тарасової природи! Хто ж єго сохранив та зберіг? З людий — єдина тілько сестра єго Катерина, — єго „нянька нїжна терпелива“ доглядала єго, як спроможна була, доки не вийшла за між; а більш нїхто! Він ростучи „хилив ся нї до кого“. З людей, опріч Катерини Григоровни, нїхто нїчогісенько не дав Шевченкови а люде не взяли з єго підчас дитинного єго віку тілько того, чого не спроможно вже було їм узяти. Оборонителем і хранителем і нянькою Тараса Григоровича стала сама єго міцна натура та околишня природа. Остання гріла і пестила єго добре серце, нїжну душу; вона будила і годовала єго допитливий мозок, вона напувала єго фантазию і виховувала увесь єго духовий і моральний органїзм.
Вплив блакітного зорями мережаного неба та срібловидого місяця, чарівної краси поля, лугу, саду, байраків; голосна дївоча та парубоча пісьня; щебетаннє соловія; от ті елєменти, що не давали в перенятливій душі Шевченка потухнути іскрі божого дару, доки вона не спалахнула полумям „огненного слова“.
От чому хист і загарлива охота до малярства прокинули ся у Шевченка перше нїж хист поетичний. Опріч природи — він бачив навкруги себе і реальні приводи до малярства, бачив малярів, малюнки, тямив очевидячки, що з малярства можна заробляти хлїб. А про поезию, про вірші він, певна річ, чи й чув що за увесь свій дитинний вік. Принаймнї доси невідомо з єго житя нї єдиного факта, що б сьвідчив, що Шевченко до виїзду з Кирилівки читав які-будь поетичні твори. Поетичний хист єго тодї ще й не ввижав ся нїкому. І самого єго, певно, що тодї ще й думки не було писати вірші. Муза єго обізвала ся геть пізнїйше в інчому містї, збудили її інчі обставини, інчі люде; але ж перше зерно, що вигодовало єго музу, що запало ще за дитинного віку єго, був псалтир та народня пісьня. Того зерна не спромогли ся знївечити усї оті лиходїйні обставини, за якими минув Шевченків вік дитинний. Обставини не побороли того великого духу, що вложили в Тарасове тїло творча сила, национальність а потім і народно-пациональна істория. Тепер, знаючи умови, за якими минуло перших 15 лїт Шевченкового віку, не можна не дивовати ся не звичайно міцній єго природї! Нїщо не вияловило єго серця, не виснажило єго доброї душі, не заморозило їх кригою еґоїзму! Не можна не з'уміти ся перед орґанїзмом, що, винїсши на собі стілько
