ким робом по всїх сїх землях князї й їх дружина (з початку) були чужі, прихожі. Такий родовід тутейшого полїтичного устрою може й впливав на виробленнє єго двоїстости, але тільки частиною. Бо згодом прихожа княжа династия осїдала, зживала ся з землею, мала її за свою питому, і земля уважала сю династию за свою природженну; в дружину все більше входили елєменти місцеві, й вона ставала з часом в значній частині тубильною. Одначе двоїстість зоставалась: зоставалась через те, що се залежало переважно від інчої причини, від ознак тогочасної власти.
Що до Київщини, властиве до східної її частини, землї Полян, то всїм відоме оповідання, заведене у найдавнїйшу лїтопись, про те, як опанували її прихожі князї з роду варягів-Руси й осївши утворили велику державу. Багато було писано проти сїєї лїтописної традициї й навпаки — в оборону її, багато ще має писатись, але нам здаєть ся, що приняти її жадним побитом не можна й треба уважати за недотепну гіпотезу тогочасних київських книжників, або й самого автора „Повѣсти временныхъ лѣтъ“, вигадану за-для вияснення родоводу київської держави, бо родовід її й тодї, очевидячки, був уже незнаний. Скільки можна гадати з сучасних жерел, Русь не була народом прихожим, а тубильцями, й держава київська виробила ся поволї натуральним процесом, на самому ґрунтї, з племени Полян-Руси, а не привезена звіткись. Отже, значить, тут і династия князївська, і дружина (частиною) були тубильцями з самого початку, не сторонними узурпаторами, а все таки й по Київщинї бачимо ми таку саму двоїстість в устрої державному — очевидячки, се вже безпосередне залежало від внутрішних причин самого устрою, від ознак власти, як сказано.
Власть в ті часи мала характер більше приватний; адмінїстрация й суд вважали ся за такі-ж пожиткові речи як і мито або доходи з княжих сїл. Князь мав землю, громаду земську за обєкт, за жерело до вибирання своїх пожитків. Поки не було в князя доволї засобів, що-б мати свою власну дружину, доти тільки він і залежав від громади, був тільки її урядником. Скоро він заводив дружину від себе, то вже він почував себе незалежним, у его були не тільки свої власні, окремі від громади, інтереси, але був уже й окремий, незалежний привід до їх запроваджування. Дружину завше ховав князь від себе, від єго відбирала вона своє удержання, через се від його тільки вона залежала, з ним була й солїдарна, а не з громадою; до громади не знала вона нїяких обовязків, ба навіть до того в якійсь мірі була чужою для неї, бо поміж дружиною завше чимало було люду сторонного, прихожого. З князем, окрім заплати, вязали дружину й однакові інтереси: князь пїклував ся за те, що-б
