Одною з визначних галузий науки в єзуітских школах кінця XVI і XVII віку була реторика і злучені з нею вправи в твореню панеґіричної поезиї. Нема майже нї одної польскої книжки, виданої при кінци 16 і в 17 віцї, що не містила би на вступі посьвяти зверненої до якоїсь особи, з рисунком єї гербу і стихами, що єго осьпівували і підносили під небеса. Шляхта любила свої герби а Єзуїти явили ся з реторичними фіґурами: місяць і зьвізди шляхотских гербів уважано в панеґіриках ознакою мужности і знаменитости дому; стовпи зрівнувано з кольоннами і підпорами вітчини; хрест на гербі був символом спокою а стріли ознакою визначности роду. Пересада в похвалах доходила до тої степени, що якого небудь поручника називано Марсом, лихого віршоплета Апольоном а знатного чоловіка — Зеве́сом. Культивованє в школах католицких Цїцерона, Вирґілїя і Горация не подавало вправдї ученикам понятя про духа і гадки поміщені в творах тих поетів, однак достатчувало чимало материялу до твореня порівнянь і фіґур. В панеґірики вношено часто цїлий апарат клясичної науки і знаня.
Хоть школи руські кінця 16 і поч. 17 віку стирали ся задержати характер грецко-славяньский і не підпадати під вплив тогдїшних католицких шкіл, то мимо сего вплив той проявив ся в них вже дуже скоро. В інтересї православної віри і церкви треба було піднести уровень шкільної науки, ввести до шкіл науку тих пред-
