листу. То взагалї він нї в якому разї не повинен був ставати виноватим за зміст чужого листу: вина того — хто писав лист.
Нарештї останнє обвиновачуванє Шевченка було в тому, що він на перекір царській заборонї малював. Дїйсно Шевченко малював; але що? малював, правда, портрети, малював і портрет жінки Обручова, алеж слїдство сего не довело, воно навіть нїде й не згадує про се. Нї Чигир, нї хто инчий й не питав у Шевченка про мальованнє портретів, бо тямили, що виринув би і портрет панї Обручової. Таким чином виноватили Шевченка єдине за мальованє краєвидів і гидроґрафічних карт з Аральського моря. Алеж Шевченко робив се за повною згодою самого Обручова.
Обручов, на некористь Шевченкови, навіть на шкоду йому потаїв перед своїм мінїстром і перед шефом жандарів про свою згоду і дозвіл малювати Шевченку в експедициї Бутакова, одначе-ж і в його було на часок прокинулось спонуканнє хоч натякнути на правду і мусїв він в доношеню своєму 21 червня 1850 N 104 до військового мінїстра все таки сказати, що Шевченко малював „для служебныхъ надобностей Капитанъ Лейтенанта Бутакова, на которого было возложено описаніе береговъ Аральскаго моря“. Не послухатись Бутакова, яко свого на той час начальника, Шевченкови не можна було. Се було-б злочиньство.
Таким чином навіть з погляду бюрократизму і військової дисциплїни Шевченко цїлком не заподїяв нїчогісенько такого, за щоб треба було його покарати хоч би якою легенькою карою, напр. доганою. А Обручов за згодою на те військового мінїстра покарав страдальника незвичайно тяжко… За що-ж? Відповіди на те нема!… і не буде.
Кара, наложена Обручовим на Шевченка, сьвідчить тільки: що вона абсолютно незаконна, грубо несправедлива і жадним вчинком Шевченка не викликана і не оправдана. Вона сьвідчить нам тілько про самовольство корпусного командира над жовнїром; про повне знехтованє ґенералом Обручовим права і елєментарної справедливости в відносинах до Шевченка, і про повне безправє останнього!
