Турків, то затягала їх десятки тисяч на свою службу против ограничень комісий та дивилась крізь пальцї на їх морскі походи. Колиж вже не стало рокошів, війна з Москвою скінчила ся, від Турків по уложеню згоди нїщо не грозило, змінилась цїлком полїтика польска що до козаків: по давньому обіцяно Туркам повздержувати козаків від морских походів, самеж козацтво нїчого певного не зискало у уряду. Тих невеличких прав і привілєґій, що їм давнїйше санкціоновано, не розширено de iure анї крихти. Сагайдачний видїв свої надїї розвіяними і се також може прискорило его смерть, по котрій що раз скорше почала козачина посуватись по ховзкій дорозї неудач і упадку, з котрого піднесла її аж Хмельничина.
По війнї хотиньскій мала Польща на якийсь час розвязані руки. На заходї горіла трийцятьлїтня війна, обезсилена „смутним временем“ Москва не рушалась, з Швециєю війна ж перервалась перемирєм. Польщі, як сказано, зовсїм тепер не були потрібні козаки і відносини до них уряду польского скоро заострились.
Трудно булоб зачислити всї причини оружного конфлїкта 1625 року тілько до кастової, суспільної ненависти межи шляхтою та козаками, двох верстов суспільних, що нїяк примиритись не могли[1]. Правда, що головна, глубша основа всїх рухів козацких була дїйсно суспільної натури; але поводи близші були иньші — дуже ріжнородні інтереси входили тут в гру.
Як знаємо, тодїшнього короля Польщі Жиґмонта III займали увесь час єго панованя дві справи: відзисканє трону шведского і поборенє дисидентизма. Аби забратись до першої справи, що вже в тім часї була зовсїм пропаща, мусїв король мати супокій з иньших сторін держави, особливож від Турциї. А тимчасом якби на перекір через тих самих козаків, що тепер вже цїлком не були потрібні, що хвиля відзивались скарги над Босфором.
Козаки, як вже сказано, не одержали за свої хотиньскі подвиги жадної реальної нагороди. Тілько дуже мала часть з них, вписана в реєстр, одержувала, і то дуже нереґулярно платню від уряду польского. Платня ся однак не вистарчала, треба було отже і реєстровим братись за промисли, що для нереєстрових становили одиноке средство удержаня. Найкористнїйшими з них являлись напади на турецькі і татарські землї.
Вже рік по хотиньскій виправі, як раз тодї, коли в Стамбулї пробував князь Криштоф Збаражский, щоби іменем польского
- ↑ Пор. Кулїш Матеріалы для Исторіи Возсоединенія Руси I с. 257.
