„всенижайших рабов“ миргородської протопопії намістників Петра Конашевича і Єлисея Кременецького. Епископ Іларион зараз звелїв переяславській консисториї вистежити: „чиім руководствомъ і велѣніемъ покойный протопопъ, въ противность указныхъ повелѣній, погребенъ при церкви градской, а не на общемъ кладбищномъ мѣстѣ“?
20 квітня ті самі намістники відписали, що викарний хрестовоздвиженської Полуяновської в Сорочинцях церкви Петро Заблодський на запитанне відповів, „що протопопъ Романъ Конісский погребенъ руководствомъ и повелѣніемъ монастыря Сорочинскаго настоятеля отца архимандрита Досифея Заляховского, который въ собраніи многихъ говорилъ: ежели коснется до справки о погребеніи при церкви, то я самъ буду отвѣтствовать…“
Очевидно, що епископу Ілариону не подобало ся „руководство“ архимандрита, і він велїв від архимандрита взяти „отчетъ, почему оной входилъ въ распоряженія не до его касающіеся и въ противность указа не только погребалъ не на указанномъ мѣстѣ, но руководствовалъ повелѣніями, на свой принимая отвѣтъ?“
Бачимо далї, що отець Досифей був не з полохливих людей і „репортомъ“ 1 червня відписав: 1) що церковъ хрестовоздвиженська „не есть градская“ (міська) а відъ города Сорочинець за дві верстви. 2) Коли протопопъ Роман покликав до себе його от. Досифея „для учиненія при кончинѣ его християнского порядку“, так він, приїхавши і бачучи що от. Роман вже „при самій кончинї“, радив покликати викарного ієрея Петра, щоб справив ті „порядки“; але отець Петро відмовив, кажучи, що він „при такихъ случаяхъ“ не бувавъ, „а только, де, хоронить онъ людей“, та при сьвічках і читати нїчого не бачить. Тим то і мусїв от. Досифей „при исходѣ и по исходѣ души моленія обыкновенныя отправить и опрятать (помершого) по надлежащему“. Від'їздячи до господи от. Досифей питав: де хоронити муть небіжчика? усї, хто був, відповіли, що покійник велїв себе похоронити з лївого боку алтаря, „внѣ той церкве“. От. архимандрит, „вѣдая яко во Кіевѣ въ Лаври хоронено игуменовъ ближнихъ пещеръ Антонія і больницы Троицкаго монастиря Іова, такожъ в катедрѣ духовника іеромонаха Силуана, а в братскомъ монастырѣ архимандрита и ректора Никодима в самой церкви и в самое время моровой язвы, бывшей в Кіевѣ, мѣщанина Митька жену умершую съ Подолу несено в Кіевопечерскую Лавру и въ ней погребено зъ дозволенія свѣтской команды; да и в Ромнѣ, когда умеръ бунчуковый товарищъ Политика, то на посыланное въ Кіевъ прошеніе о погребеніи его близъ соборной
