Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том XV (1897).djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

лїттю XIX, в тому його головна вага і заслуга перед нащадками. Др. Гайне в посмертній згадцї, видрукованій в  Medicinische Zeitung Russland's“, 1847 року, називає Велланського росийським Шеллїнґом і дорікає громадї, що мало оцїнила його труди. Так саме дивить ся на Велланського і сучасний історик фільозофії росийської, М. Філїпов, „Фізику“ Велланського він називає „замѣчательной“, надає їй дуже велику вагу і каже, що се справді не фізика, а космольоґія, знаменита не тільки в істориї і фільозофії лише, але загалом в істориї науки.

Треба сказати ще кілька слів про Велланського яко людину; совістність та чистота його душі були на вдивовижу. Після того, як Велланський ослїп і не міг заробляти професорством, якийсь книгар Жебелєв давав йому 6000 рублїв за другий наклад його книги про „животний магнетизм“, що мала великий успіх по першім виданню. Велланський відповів, що висловлені в тому творі думки не відповідають його пізнїйшим поглядам і дальшому поступови загально-наукової думки, а що він напише нову книжку. Він справдї написав її під назвою „Животный магнетизмъ и теллуризмь“, але духовна цензура признала її противною православній релїґії, так вона й не побачила сьвіта. Бувши професором академії, Велланський одцурав ся пристати до ганебної інтриґи проти ученого Франка, утвореної його начальником Вілє, і порвав з останним всякі зносини. З пересердя Вілє сьміяв ся та кпив з натурофільозофії, але не зважив ся зкинути Велланського з катедри, як людину, що була сьвітлом академії.

П. Граб.


Петро Лебединцев. — Іван Малишевский.
(Некрольоґ).

Один за одним зійшли до могили в останнїх тижднях два видатних заступники церковно-історичної науки в Київі — катедральний протоєрей (мітрат) київський П. Лебединцев і професор київської духовної академії І. Малишевский, обидва вже в старім віку, але ще доти не страчені для наукової роботи.

Петро Лебединцев, старший брат неб. Теофана Лебединцева, закладчика „Київської Старини“, киянин з роду, вихованець київської академії, належав до тієї школи місцевих київських учених, що заступаєть ся іменами Берлинського, Максимовича, Закревського по части м. Евгенїя… Багато у них спільного і що до наукових сфер, які головно притягали їх увагу, і що до самого характеру