Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Том XV (1897).djvu/119

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

студий: переважно археольоґічний характер їх робіт, панованнє дрібних детальних питань — що залежало від примитивного ще стану української науки — невиробленність национального і полїтичного сьвітогляду при живій симпатиї до свого краю й його минулого.

Три точки головно притягали увагу П. Лебединцева і служили предметом його численних, здебільшого дрібних студий. Передовсім Київ, його історична топоґрафія; тут він продовжував студиї Максимовича і Закревського; належучи до старожилів київських, добре обзнайомлений з фізиономією Київа перед його перетвореннєм в велике місто сучасне, він мав богато відомостей власних, що надавали його розвідкам, опертим на докладне студиєваннє історичного й археольоґічного материялу специяльний інтерес (такі його студиї про Ольгову могилу, св. Софію київську, про Печерську лавру, Десятинну церкву, церкву Спаса на Берестові, св. Василия, св. Дмитра, Київську Академію і т. и.). В звязку з сим стоять і його студиї коло початків української церковної історія (про св. Володимира, про початки християнства і хрещення Руси, початки київської митрополїї, м. Михайла etc.). Нарештї з істориї Київщини новійших часів Л. опублїковав деякі материяли — напр. з істориї унїї в к. XVIII в., з істориї руху народнього в 1855 р., з істориї штунди і т. и.

Школа і круг урядової дїяльности мусїли наложити свою печать на сьвітогляд Л., але там де він виходив на ґрунт археольоґічно-історичних студий, він державсь звичайно на рівенї наукових вимог і його працї становлять важну вкладку в історию давньої Руси. Київський університет з нагоди пятдесятлїтнього ювілею його служби надав йому докторат honoris causa (честь дуже висока в Росиї). Небіжчик був постійним співробітником Київської Старини, друковав крім того в Чтеніях київського історичного товариства, Київських епархіальних ізвістиях.

Іван Малишевский, Білорусин з роду, був теж вихованцем Київської академії і потім цїле житє викладав в нїй. Головною працею його була джерелова моноґрафіїя з істориї православно-унїятських відносин XVI в.: „Александрійскій патріархъ Мелетій Пигасъ и его участіе въ дѣлахъ русской церкви“, т. I вийшов в 1872 р., т. II, що містив документи, зоставав ся до останнїх часів невиданим. З релїґійних і культурно-громадських відносин того часу він брав нераз ще теми для своїх меньших праць, такі напр. розвідки про социнїянський памфлєт — лист Смери до св. Володимира, про Івана Федорова, про Люблинську унїю, про початкові часи унїї, про патр. Єремію і К. Острожського і т. и.