Про латинський inf. praes. pass, на -ier пише проф. Stolz в третім виданю своєї Латинської граматики (Ivan Müller: Handbuch der classischen Alterthumswissenschaft II. 23 (1900) стр. 198): „So ist der Ursprung dieser Form immer noch nicht klar“. ТимМасом — на мою думку — його власна гадка про зложене тої форми з звичайного інфінїтіва на -ї і приставки інфінїтівної -еге (з притупленєм -ere на -er)5 взятої від тематичних, непохідних дієслів, розвязуе загадку вже до половини. Я-б лише походжене другої складової части инакше пояснив, як се зробив проф. Штольц.
Отже передовсім се певне, що форм на -ier не можна ставляти на рівні з формами на -i. Вправдії — щоб говорити словами Штольца — „інфінїтіви на -i числом переважають“, але за те безперечно майже всюди форми на -ier пахнуть якоюсь старосьвіччиною. І так, форм на -ier передовсім уживано „in der Gesetz- und Priestersprache, auch in Grabinschriften (пор. Neue- Wagener: Formenlehre der lateinischen Sprache3 (1897) 3, 225). Переважна частина прикладів тої форми походить з Плявта і Теренция та з решток иньших писателів найдавнїйшої доби римської літератури (ib. 226 — 235), і Брок (Quaest. gramm. capita duo стр. 82) справедливо — не вважаючи на супротивленя Штольца — признав інфінїтіви на -ier архаїзмами вже для доби Лівія Андроніка.
Нинї поясняє ся богато форм латинського дієслова здоженем двох первісно більше або меньше самостійних складників, нпр. imperf. amabam, legebam уважає ся здоженем з інфінїтівних утворів *ama-, *lege- і з форм кореня *bhu „бути“; форму inf. fut. act. на -turum („esse“ додано до нього, як доказано, нізнїйше по анальоїії до amatum esse, і тому бракує воно так часто у писателїв) толкують здоженем з supinum на -tu (Іос*) і з аккузативного інфінїтіва (від кор. -es) *erum з *es-om “esse„ (оск. ezum, умбр, erom), так що прим, daturum = *datu-erom. Оба ті пояснена, о скілько мож бачити, досить загально при-
