няті (пор. Stolz цит. м. етр. 183 і 191). Отже подібним способом можнаб пояснити й форми на -іег, приймаючи, що повстали вони із зложеня звичайного інфінїтіва на -і з inf. praes. дієслова помічного *ere з *es-e. Відпаденє наконечного е не повинно дивувати супроти численних людових фори як biber, transferr, conder і т. и. (пор. Stolz стр. 190 ув.).. Потрібне лише морфольоїічне виведене форми *ere і пояснене синтактичної підстави принятого зложеня.
Супроти імперфектів на -bam і таких творів, як assue-facio, cale-facio, are-facio (у Люкреция 6, 962 навіть: facit аго; у Катона De re rustica 157, 9: ferue bene facito) і т. и., де перший складник уважає ся інфінїтівем-{справу відмінка лишаємо тут на боці), нема жадної підстави відмовляти й пневи esспосібноети до такої формаций Наколи приймає ся для пояснена inf. fut. äct. на -ürum — лише на підставі посвоячених італьских диялєктів — для латинського язика форму *erat, то чомуж би не приняти форми, що зовсім відповідає типови латинської мови. З пропорциї: legere: (amari) = *lege: legi виходить, що мм в язицї латинськім маємо перед собою дві формациї інфінїтіва, одну, скажім, від пня теперішночасового, другу від пня аористичного (тобто розширеного приставкою -s). Одна й друга могла знов приняти подвійну форму, відповідно до того, чи виступала функция дативна чи льокативна[1]). Тип *lege, як видко, заховав ся ще в формах імперфекта на -bam і в зложених таких як are-facio. До нього належало-б і *ere (побіч esse).
Первістно уживано по всякій імовірности обох форм, інфінїтіва, так на -і як на -е, без ріжницї що до роду дійства (genus verbi пор. Brugmann, Griech. Gramm.3 (1900), 465). І що йно потреба більшої прецизиї в вислові, — очевидно відповідно до висшого духового стану розвою народу — викликала висше наведене зложене. Форма legi-er(e) значила первісно „бути до читана“ або „бути в читаню“ (відповідно до того, чи перший складник уважає хто дативом чи льокативом), отже дальше „бути читаним“.
- ↑ Справу про морфольоґчні відносини фори на -i до форм на -e лишаю тут на боції. Рішати, котрі форми дативного, а котрі льокативного походженя, дуже тяжко, бо так dixe з причини своєї безсумнівної морфольоґічної однородности в Sst;ai, як також agi з *ag-ai належить до дативної формаций Та подвійність окінченя (е, і) найлекше“ таки пояснити принятєм подвійного походженя, що по найбільшій части й робить ся.
