ній традиції виробленє нового державно-полїтичного програму хочби в теорії потребує так часу як і досвіду, який дає звичайно тільки житє з своєю ріжнородністю обставин. І се наступило — але пізнїйше.
Ся велика ідея знайшла своє викінченє аж доперва за Івана Виговського, а за житя Хмельницького тільки кристалїзував ся і виховував ся розвій полїтично-національних думок: український проводир не підняв ся до сповненя всеукраїнських національних ідеалів, не перевів соціяльного визволеня всеї маси українського люду і українсько-польського питання не розвязав.
Хмельницький навіть не здобув ся відновити удїльну руську державу, хоч можність основати, чи відновити руське князївство була предвиджена сучасниками і духовні сфери і вся аристократична Україна сього сподївались на певно, тай сю думку піддавали і Хмельницькому, тільки чомусь не знайшла вона свого зреалїзованя у проводира викликаного руху. Сам татарський хан і його помічник Тугай-бей, коли по корсунській катастрофі накинув ся з інтервенцією між Богданом Хмельницьким і польським гетьманом Потоцким, радив Полякам згодити ся на удїльне князївство. А власне, мав хан запитати полоненого Потоцкого, чи могла би між Ляхами і козаками станути згода? — а на се відповів польський гетьман, що „не знає намірів анї думки Річи посполитої, але се розуміє, що при слушних умовах Річ посполита приступила би до згоди з козаками з огляду на спільну релїґію, коби тілько могла знати, чого від неї козаки потрібують“. Тугай-бей впадаючи в слово відповів на се: „Жадають, аби по Білу Церков мали удїльне князївство, аби додопущено їх до давних вольностий, аби до міст, замків анї хоругви, анї воєводи не мали права“. Тай Адам Кисїль, брацлавський воєвода, був найсвятїйшого переконаня, що Хмельницький будує нове князївство і з сим переконанєм подїлив ся з примасом, а злобні навіть говорили, że niedawny setnik Czehyryński, upojony gorzałką i pychą, począł się tytułować księciem.
Здаєть ся для початкового діяча було се щось незвичайне, а сам він мабуть уважав се за великий скок, а що найправдоподібнїйше, пізнїйша ханська полїтика злагоджувала горді заміри; чейже не по се Татари помагали, щоби помогти збудувати собі під боком нову, з воєнним устроєм державу. Небезпечність була для них занадто очевидна. Инший горизонт і новий смілїйший круг ідей піддавала гетьману, підчас побуту
