Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/5

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


Виговщина і Гадяцький трактат.
Написав Василь Герасимчук.

I. Вступні уваги.

Потреба русько-польського порозуміння і згоди, що мала б опирати ся на якихсь тревалїйших основах і вигіднїйших уступках при певній спільности згідних інтересів, стала ся найактуальнїйшою справою, бо навіть питанєм „бути чи не бути Польщі“, доперва по великих революційних побідах Богдана Хмельницького, що своїм підприємчивим і великим таланом визволив поневолені землї України з під польського ярма. І тільки тодї, а не перше, могла наступити якась полїтична зміна чи згода. Бо такі акти, як зміна відносин між двома народами — акти, що мають здержати розвій подїй в їх дотеперішнім бігу і надати инший напрям в дотеперішнїх відносинах, не відбувають ся звичайно без катаклїзмічних потрясень революції, без попереднього обрахунку і експіяції за свої кривди, а що найважнїйше, не відбувають ся нїколи без фізичного і морального піднесеня до знеслих ідейних височин свободи, сього найконечнїйшого услівя і підстави великих народів. А за весь час поневоленя Руси — Польща все стояла йно на становищу переможного побідника, який знав тільки давити всякий свободолюбний рух, але руки до можливої згоди з невдоволення українським народом не простягнув нїколи.

За весь час довгих столїть, доперва по 1648 р., під впли-