До молдавських грамот, що виходили з канцелярий господарів, дуже корисно було би зібрати і ті документи, що їх писали по селах давної Молдави на пів грамотні писарі, не зважаючи на канцелярську форму. Вони інтересні і своєю мовою і тими звістками про давне житє, які часом у них можна найти.
З гуцульського села над Черемошом, з Ростік на Буковинї, надіслано мені купку документів саме з того часу, як Австрія дістала Буковину від Туреччини. Переглядаючи сї документи, ми бачимо, що в Ростоках в другій половинї XVIII-ого столїтя списували люди свої контракти та жалоби мовою волоською, польською і українською (гуцульським діялєктом). Українських документів найбільше. Тілько, коли вже Австрія почала на Буковинї заводити свої нїмецькі порядки, появляють ся помалу і нїмецькі урядові письма.
У Ростоках жив коло р. 1770 піп Прокопій Попович, як з документів виходить, зі своєю попадею Параскевою і синами Василем, Федором, Іваном і Петром. І попадя і сини були не письменні, підписували ся все знаком хреста і стали з часом очивидно звичайними Гуцулами. Моральний рівень сих попівських синів і їх батька був, як побачимо з документів, далеко не красший, як у тодїшнїх Гуцулів.
Найбільше звісток про Василя Поповича. Він оженив ся у богатого мабуть Гуцула Василя Лукєна ще десь перед 1772 р., бо в документї із сього року називає ся вже зятем його. Та не
