Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/65

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


в тїм діло, що син попа у Гуцула доньку за жінку взяв, а в тім, як він то зробив. Ото з кревними напав „гаталма“ хату Лукєна, побив його, забрав доньку розбоєм, а батько-піп повінчав сина з Гуцулкою в ночи „по злодїйськи“, хоч Лукєн на те не годив ся. Мало того, Василь потім ще далї нападав на свого тестя, так що той за своє житє бояв ся; забрав записи і богато добитку Лукєнового — одним словом урядив напад чисто опришківський (пор. документ ч. 1). Притім помагали йому брати. Славні були попівські сини — нїчого казати…

І Лукєн і „цїла громада“ ростіцька просили дїдича, взяти з села Василя Поповича, та до того не дійшло, мабуть погодив ся Лукєн зі своєю долею. Є навіть угода Василя Поповича з тестем Василем Лукєном з р. 1772 (у нїмецькім пізнїйшім перекладї), списана приятелем і мабуть свояком Василя Поповича, „капітаном“ Антохієм Поповичем, з котрої видко, що ростіцкі „інтелїґенти“ в родї обох приятелів, Василя і „капітана“ Антохія Поповичів, взяли ще у Лукєна лошака і 20 овець і за ту ціну позволили йому сидїти спокійно на своїм ґрунтї, а Василь Попович згодив ся платити від забраних у Лукєна ґрунтів дїдичеви десятину. На тім мабуть скінчила ся пригода із зрабованєм доньки.

З дальших документів, писаних уже за австрійських часів (попом у Ростоках був уже тодї якийсь Чернявский), видко, що Василь Попович (також Попюк, по волоськії Арорі) займав ся торговлею, їздив за пашпортом до Фурешт у Молдаву з кіньми (1786) і все мав якісь рахунки зі своїм тестем. Скуповував також ґрунти (пор. документ ч. 2) — за цїну таку, яка нам здасть ся тепер просто смішною (у цїнї названі напр. сардак і холошнї) — та промишляв мабуть і иншими способами, коли могла у громадї повстати така чутка, що він украв у Гуцула Чолана вола (пор. документ ч. 4).

Не лїпший від Василя був, як видко з документів чч. 3 і 5, і його брат Іван, що родиною „колотив кілька рік“ через якісь записи, котрі украв у свого батька, щоби переписати сїножать на свою річ.

На остаток один запис (пор. документ ч. 6) з заклятєм на кінци, звичайним у тодїшнїх записах.

Що до мови, то впадають в очи в сих документах волоські слова, уживані за молдавських часів в актах: мартор, марторія (свідок, свідоцтво), лев (гріш), буката (частка), готар, джурат (громадський присяжний), доку (місце) і гуцульські