Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/74

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

вербувати співаків-солїстів до свого театру тай обіцював їм добру плату. Хором управляв пізнїйший мінїстеріяльний радник Григорій Шашкевич, що й сам мав дуже гарний тенор. У грі відзначили ся звісні вже Ковальський і Слоневський, а крім того Ріпецький. Представляли штуку про Петра Великого в польській мові[1].

Шкільна традиція, вплив вистав польських труп і спольонїзованнє тодїшнїх галицьких Українцїв мали се в наслїдку, що в українськім семінарі відбували ся представлення довший час у польській мові. Та 1835 р. видав Осип Лозинський „Ruskoje Wesile“, першу систематичну збірку весїльних обрядів і пісень. З тої книжки довідали ся українські питомцї, що український мужик має богаті завязки драматичної поезії у своїх весїльних обрядах. І от повстала поміж семінаристами гадка відограти в спосіб драматичної вистави мужицьке весїплє з його піснями та обрядами. В роках 1837–1841 повіяло в семінарі свобіднїйшим духом по уступленню з ректорства о. Телиховського, що стояв дуже на перешкодї розвойови сценїчних представлень у семінарі, що не терпів нїяких вибриків і карав гостро за куреннє люльки та за перебираннє себто відограваннє питомцями маленьких звичайно імпровізованих штук, а радше гумористичних діяльоґів. І видно, що ся невинна забава дуже подобала ся питомцям, коли вони не покидали її помимо заказів і кар. З одним і другим ховали ся по кутах, та мимо того, а може саме длятого діяльоґи, імпровізовані Мохом і його товаришами, робили дуже сильне вражіннє на слухачів, нераз просто очаровували цїлий семінар і давали на цїлий тиждень тему до розмови[2].

Під сю пору були в семінарі дуже гарні духові сили. Між питомцями було тодї декількох людий надїлених сценїчними спосібностями, з гарним акторським і ораторським талантом, а передовсїм визначували ся між ними Мох, Кашубинський і Твардієвич. Вони передягали ся часом за Жидів, мужиків, економів й инші подібні фіґури та відгравали перед питомцями короткі гумористичні діяльоґи, щось в родї давнїх інтермедій.

Коли ректорство обіймив Яхимович, він не то що не перешкаджав інтеллєктуальним розривкам своїх вихованків і не ка-

  1. Ів. Франко — До исторіѣ нашого о̂дродженя, Зоря 1886, ст. 271 і 272.
  2. Ів. Франко — Рускій театръ въ Галичинѣ, Зоря, 1885, ч. 23, ст. 268 і 269; Pepłowski — Teatr ruski, ст. 7.