Завдяки недавнїм учасникам семінарських вистав побачили галицькі Українцї 1848 р. перші прилюдні театральні вистави у своїй ріднїй мові. На жаль звістки про такі вистави продирали ся тільки рідко до тодїшнїх часописий. Відбували ся вони в рр. 1848, 1849 і 1850. Розпочала їх Коломия. Там був тоді парохом о. Іван Озаркевич, батько пізнїйшого посла також о. Івана Озаркевича, а дїд письменницї Наталїї Кобринської. З задатками артистичного хисту в своїй натурі і поривами до чогось вищого, чим се, про що загально думало наше духовенство, при незломній енерґії, яку оживив іще 1848 р., не жалуючи трудів нї коштів, зложив гарну аматорську трупу, яка в червні 1848 р. дала на перше представленнє Котляревського „Наталку
пазуху, отерши їх о голе тїло, потім прикладав їх до рота, а послинивши знимав „злодїя“ зі свічки.
Вибір рабіна відбував ся в отсей спосіб: До старого рабіна приходить купа Жидів з молодим кандидатом на рабінську гідність і просять його, щоби перепитав кандидата. Він приказує їх втишити ся, виносить величезну книгу та кладе її на стіл. Кандидат стоїть і тремтить, а старий рабін муркоче щось, бере ніж, зажмурює очи й втикав його вістрєм у книгу, щоби хто не думав, що він якбудь сторонничо хоче питати кандидата. Отворивши книгу ножем, він муркотячи читає, читає у ній, а потім каже:
— Ну, сину, ту стоїть таке питаннє: чому когут зажмурює очи, коли піє?
Кандидат увесь стрепенув ся, хапається за пейси, за бороду, махає головою і охає, що на його долю випало таке трудне питаннє. Його товариші підповідають йому підшептом — та один дурнїйше від другого, що очивидно викликує серед слухачів вибух сміху. Далї кандидат надумав ся, випростовується і говорить:
— Heiliger Cadyk! Я думаю, що когут піючи тому замикає очи, бо він уміє вже сю пісню на память.
— Добре, сину, добре! — каже рабін. І знову з попереднїми церемонїями розгортає ножем книгу в иншім місцї і проморкотївши завдає друге питаннє:
— А скажи менї, чому пес, заки положить ся спати, мусить обернути ся довкола?
І знову наступають турботні міни кандидата, підповідання Жидів, аж доки по глубокій розвазї кандидат не здобуваєть ся на відповідь:
— Heiliger Cadyk! Пес поступає так тому, бо шукає, чи хто не поклав йому подушки під голову.
— Добре, сину, дуже добре!
Наступає трете питаннє такого самого глубокого фільософічного змісту:
