Сторінка:Записки Наукового товариства імени Шевченка. Т. LXXXVII кн.1 (1909).djvu/76

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Цю сторінку схвалено


решлю теж і лист тобі, що одібрала із Львова“ (лист без дати, але очевидно писаний в червнї 1862 р.).

Лист, про який згадує М. Вовчок („із Львова“) був від Ксенофонта Климковича, редактора „Вечерниць“, який не знаходить слів для подяки авторови за „Пройдисвіта“, бо „усї ми предвиджуємо, що неоцїненим удїлом Вашим в наших „Вечорницях“ становить ся нова епоха в нашій галицькій письменности“. Одначе Марковичка кінця оповідання не прислала, хоч оповіданнє було докінчене (се оповіданнє видруковане теж у ЛНВістнику, 1908, II кн.). Правда, що написала вона його не одразу, бо в одному з листів писаних до чоловіка у місяцї липнї тогож року, вона згадує, що „тепер я кінчаю „Пройдисвіта“. Але треба сказати, що українська редакція, отсе недавно видрукована, значно коротша від росийської. Початок оповідання автор поправив ще раз і післав у „Вечерницї“, а на більше не спроміг ся.

Висловлюючи подяку Марковичцї за оповіданнє, Климкович досить докладно оповідає їй про два лїтературно-полїтичні напрями в Галичинї: молодий, щиро-народнїй, український, репрезентанти якого спромогли ся на перший орґан „Вечерницї“, і москвофільський. Перший в порівнанню з другим був такий ще слабенький, що „тепер нема у нас аби одного писателя, який хоч трохи умів би нашу українську мову!“ Климкович цїкаво оповідає про те, як молоді „вечерничники“ з усїєї сили заходили ся знайомити ся з українською (з росийської України) лїтературою і які перепони їм ставили москвофіли; напр. „Основа“ вже 1½ року виходить, а їм ледво перших дві книжки першого року довелось прочитати.

Лист Климковича — цікавий матеріял для історії відродження української ідеї в половинї XIX ст.

Вельми шановна Пані!

Не прогнівайтеся, Ваша Милость, що я, незнакомий Вам чоловічок осмілів на стілько, щоб моїм писанням, нежданим і незванним, Вам якусь часинку наскучити. Но се вже так водить ся на світі: чим хто більше заслужив собі у людей і любві і слави, тим більше вони єго нудять своїми шанобами. Мабуть Вам, Милостива Пані, не тайно що Ваша слава широко-далеко тягнула вже по Словянському світу, і що не найде ні одного свічного, свого народность щиро любящого чоловіка між тим 15-міліонним народом, которого молоденьку словесность Ви обдаряете вічно-цвітущими квітами Вашої як весна прекрасної Музи, — не найде,