себе війська (4000 козаків), нїж немирівський гетьман (3000) і Палїй (600 кінноти) разом взяті. (Гл. М. Арх. М. Юстиціи. Бѣлгород. Столъ, столб. № 1170, лл. 630–635).
Лишаєть ся нам сказати ще про згаданий козаками лист Шумлянського до Кондратовича. Лист заховав ся в ориґіналї. Ось він:
- Josyf Szumlanski z miłosci bozey episkop lwowski, halicki, administrator episkopiiy Łuckiey, podkomorzy lwowski.
- Mosci panie Harasym Kondratowicz, pułkownika (sic!) symynski (sic!)! Lubo nieznaiomosc nasza z waszeciami, jednakże moi na…[1] pokłon y modlitwy moie pasterskie przeposyłamy. Dlia wiadomosci wm. mego moscipana, ze mi było przywiedziąno gosci a mieszczan wm. na ymie Stephana Kondratowicza, Manka Gawryłowicza y Hrycka Batiuka dla rospitania słuszney okazyiy o wszystkim. Kturzy byli v mnie 3 dni y odprawiłem ich ze Lwowa ze wszystkim. R. P. 1685 miesiąca junii 1 dnia.
- Josyf episkop Lwowski Ręką. (епископська печатка).
- (Лист власноручний, ibidem, л. 637).
Сам зміст сього листа, як бачимо, не дає нїяких інтересних фактів. Зате цікавий він для характеристики такого історичного діяча, як епископ Шумлянський. Він як полїтичний аґент Собєского, уживаний для переговорів в українських справах між королем і українськими гетьманами Дорошенком, а потім Мазепою[2], і тут користаючи з нагоди стараєть ся навязати якісь зносини з чоловіком хоч собі особисто не знаним, та за те дуже впливовим в українсько-росийських відносинах. Гарасим Кондратович мав чимале значіннє серед української лївоборежної старшини, коли в часї заверюхи викликаної Брюховецьким в 1668 р. росийське правительство уживає його посередництва для приєднання собі назад старшини прихильної Брюховецькому а потім Дорошенкови. Дякуючи власне сьому значінню він якийсь час
- ↑ Вирвано.
- ↑ Про него див. між иншим: Моск. Арх. Минист. Юстиціи. Дѣла Малоросс. Приказа, кн. № 17, л. 502, а також В. Антоновичъ, Очеркъ состоянія православной церкви въ Югозападной Россіи по актамъ (1650–1798), Кіевъ, 1871 passim; Шараневичъ, Іосифъ Шумлянскій рускій епископъ львовскій отъ 1667 до 1708 г. (Временникъ Ставролит. инстит. за 1897 р. с. 150–165).
