був серіозним конкурентом Многогрішного до булави і по словам Многогрішного навіть називав себе гетьманом[1]. Знайомість з таким чоловіком могла Шумлянському коли небудь придати ся і він уважав потрібним написати до його лист хоч би лиш для-того, щоб загладити свій поступок з сумськими „гостями“
Іван Джиджора.
Завдяки крилош. о. Долинському, парохови в Бродах, я в змозї подати декілька доповнень до цитованої в горі статї о. Зубрицького, а то на підставі ориґінальних документів, що переховують ся в архіві брідського деканату.
Вже два лїта раньше, заки холєра вдерла ся до Галичини і викликала страшну, доси небувалу, епідемічну катастрофу в р. 1831, була вона на границях нашого краю і сусїдної Буковини. В р. 1829 д. 16 лист. п. Nr. 3431 митр. М. Левицький видає до духовенства своєї епархії куренду, де зазначує, що по вказівкам ц. к. Президиї з д. 12 лист. б. р. Nr. 8583 ся страшна слабість, прозвана в митр. обіжнику загально „pestis“, „horrendum malum“, зближилась до границь Галичини і Буковини. Надіючись, що Бог за молитвами вірних відверне нещастє від „наших осїдків“, митрополит велить деканам, аби без проволоки приказали своїм кондеканальним і ігуменам монастирів, коли вони є в їх деканатї, по отриманю митрополичого розпорядку і доки небезпека не мине, що недїлї і сьвята „in liturgiis sacris collectas za wsiakoje proszenije adhibeant“. По службі божій сьвященики мають виставити на великім олтарі св. Тайни, змовити на колїнах разом з народом три рази Отче наш, Богородице Дїво, додати гимн „sub Tuum praesidium confugimus“, відсьпівати суплїкацію та, поблагословивши нарід св. Тайнами, додатково упімнути вірних, аби „privatim“ у щоденних горячих молитвах просили Бога о відверненє нещастя; ті, що почувають ся до провини, хай кають ся та жиють по релїґійним приписам.
- ↑ М. Арх. М. Ю. Столб. бѣлгородскаго стола, № 623, лл. 240–242; № 412, лл. 134–135; Дѣла Малоросс. Приказа, кн. № 5, лл. 17, 21–22, 63–65.
