кажу, ні одного щоб не почув для Вас горячої вдяки і незагасної шаноби у своїм народнім сердці. Не подивуйтеж про те, Ваша Милость, що і в мене, одного — та чей не першого і не самого — из тисячей Ваших почитателів: чим душа повна, тим і переливаєть ся; що і я не видержав уже стояти одалеки з шануючим мовчанням, та таки осмілів поклонити ся Вам своїм нерічивим словом. Коли виноватий то будьте ласкаві, простить мене, — бо і як же тут не завинити?…
А в мене, щоб знали, есть ще таки инша і важна причина, поклонитись Вам і подякувати. Ви пошанували наших Галичан одним из пречудесних творів Вашого — сказав би, од самих грацій подарованного — пера, посилаючи для тих наших починкових, та тому таких неудачних іще „Вечерниць“ першу часть Вашої повістки: „Пройдисвіт“. Я читав її, я видів почерк Вашої руки, я божеволів з радости, я… увобразіть собі, прошу, що діеться, коли кому лучиться побачити у живі очи дорогеє письмо славного чоловіка, которого любять — ні! — обожають?… Що ж инше, як не те, що він кинеться і жарко цілуватиме кожну строчку письма, що як би живе стоіть собі на папірі, та неначеб то промовляе: се я, которого ти обожаеш! Спасибі Вам, — великий спасибі! Я объявляю отсе од имені всіх вечерничників сиріч: від имені всеї нашої молодої идеею нашої малоруської народності на-скрізь проникнутої интелігенціі, від имени всеї а всеї молодежи, від имени всіх розумних, незапроданних і незакуплених, живу гадку живою душею понімаючих старших! Усі ми превиджуем, що неоціненним уділом Вашим в наших „Вечорницях“ становиться нова епоха в нашій галицькій письменності. Проте іще раз повторяю наше: спасибі!
Тут належить сказати кілька слов за наши политичнё-лїтературні відношення, щоб вияснити, длячого тії Вечерниці, наш перший щирий народнё-словесний подвиг, такі собі слабенькі як тее мабуть Ви самі уже завважали, переглянувши 16 номерів сёго письма, которе ми для Вас на руки пана Бернатовича послали. И рад би в царство, та гріхів багацько! Гріхи то книжницькі та фарисейскі, в которих ми бідні Галичане заковизнули.
От як воно і сталось. Утворилась було у нас ще до 1848 року невелика партія сами Царслависти та Москвофіли. Од 1848 року, коли то ми Галичане пробудилися до життя народнёго, отся партія гаразд більшала. Нещастя хотіло, що вона всю нашу літературу під свою власть загорнула: і литературні органи і видавання книжок школьніх і професорські посади так на универзитеті, як і по гімназіях, одним словом все, що могло служити для розвою нашого народнёго слова. Вона, замість образовати народню мову, заправляла молодіж нашу в якомусь язикові, которим у нас, ба навіть в Московщині не говориться,