а то все тому, аби колись виступити явно в чисто-московськім строю. Очевидно, що наша молодіж не робила ніяких поступків в науці того язика, бо таким язиком (що справді е як-би якась екзотична рослина) у нас ніхто в живих людей, а навіть самі книжники-фарисеі не говорять, — а як які, то і совсім нерозуміють. Тим воно і сталось, що теперь, коли ввесь молодий мир почув сильно і узнав ясно потребу одного письменного малоруського язика, і то такого, який образують на Украіні, коли, кажу, в тій идеї удалось нам помимо всіх забігів володіющого у нас царславистичнёго москвофільства, основати один одинісенький орган: „Вечерниці“, сталось, бачите, таке, що теперь нема у нас аби одного писателя, який хоч трохи умів би нашу українську мову! — Недавно тому лучилось, що кілька українських книжечок досталося „в неосвящениї, хлопоманськиї, украінофілськії руки“ нашої молодіжі на злость всім Царславистам і Москвофилам. Тут нам новий світ показався. Восторг і восхищения несказанне! Усі теперь нічого не бажають, як тілько познакомитися з українською літературою, з всіми а всіми ділами, які пишуть ся на Вкраїнї, учитися найпільнійше тіеї мови, і приймити її безусловно в письмі і товаришеськім розговорі, — одним словом: становити один тісний союз народній, і одну самостайню народню словесность з нашими за-Збручевими братьями Українцями.
Наші книжники, страх, як бояться того впливу української письменности на нашу молодіж. Вони бачать тут конець своёго панування. Усіми силами старають ся вони, аби у нас не розширялися книжки українські. Вони дотеперь уміли так упораться, що „Основи“, котора уже, славити Бога, другий рік виходить, лиш дві перші книжки довелось нам читати. Нечуване діло!
Щоб сему лиху зарадити, завязало ся у нас товаришество: запренумеровали „Основу“, і через одного тутешнёго купця (Диметом зовуть) веліли собі спровадити всїх українських книжок, які теперь в Питері друкуються, — з кожної хоч по 100 екземплярів, щоб бодай самим лучшим із наших по одній досталося. Та ба! Уже ж бо ми другий місяць, чи й не більше, дожидаемся, а все такі ані тої „Основи“, ані тих книжок не бачимо. Такий то трудний оборот межи Галичиною а сусіднёю Россіею, неначе з далеким Китаем! Но есть сподіватися, що сими днями достанемо уже і книжки і „Основу“. Тоді начнемо учитися, зачнемо инакше писати в наших „Вечерницях“, народна ідея побідить всіх книжників і фарісеів, бо
„В своїй хатї своя правда,
„И сила і воля!“
