добровольчому фронті. (В північно-східньому напрямку, Бердичівському, большовики були пасивними).
На нарадах з представниками Уряду в Камянці на Поділлю та Жмеринці Вище Українське Командування представило владі необхідність знайти вихід, щоб урятувати від фізичного знищення рештки славних частин (доклад військового міністра В. Сальського)[1]. Але ситуація ще більш ускладнилася після того, як дня 2-XI р. 1919 Начальна Команда Галицької Армії підписала сепаратну умову з Денікинським Командуванням Новоросійської округи (угода генералів Тарнавського й Шиллінга), — цим було скреслено пляни організованої боротьби на далі для задержання якої-будь території.
Сепаратна угода з дня 2-XI Команди Галицької Армії пригноблююче вражає цілу Армію: з півдня і сходу — білі, на півночі — червоні Москвини, у запіллі, від Збруча до Шепетівки — Поляки, в середині — шпиталі…
Я не маю змоги детальніше спинятися на питанню про сепаратну угоду Галицького командування з Денікином, бо в той час я був цілком захоплений боротьбою на фронті супроти військ генерала Розеншильда-Паулена. Вважаю за потрібне зазначити, що ще в момент моєї командировки в добровольчий стан для переговорів, я вже помітив, що у Вищої Галицької Команди були окремі думки щодо дальших стосунків з Добрармією.
Пригадую, що я це пояснив собі, як наслідок першої невдалої сутички з Денікинськими частинами.
Як дисциплінована орґанізація Українська Галицька армія не може відповідати за вчинки своїх політичних та військових провідників. А серед цих провідників у той час запанувала віра, ні на чім не оперта, що Денікин „визволить Галичину з-під Польщі“, що „Денікин непереможна сила“ і т. д.
Ці провідники Галицької армії, наважившись на цей крок, несуть відповідальність і за дальшу руїну Галицької армії.
Українська Галицька армія билася за самостійну Україну. Коли оборонці цього переходу Галицької армії на бік найтяжчого ворога українського народу зазначають (не треба забувати ноступовання заступників генерала Денікина на Кубані), що мусили рятувати армію, яка була нездатна до боротьби, то арґумент цей нічого не вартий.
Не в кращому стані була Наддніпрянська армія. Аджеж Галичан обернув Денікин негайно проти большовиків під Бердичевом, — по волі своїх провідників вона мусила битися на своїй землі за інтереси чужинців.
Що політика провідників Галицької армії ані трохи не відповідала настроям галицьких стрільців та старшин, видно з того, що вже в кінці листопаду Галицька армія прислала до Те-
- ↑ На цих нарадах я не брав участи, бо як раз в той час Добровольці занадто натискали на Запорозьку групу з Одеського напрямку.
