„Представник Польського Командування офіційно заявив, що при переході українських військ через лінію, заняту польськими військами, ці війська будуть роззброєні і інтерновані. Головний Отаман вирішив з усім військом нині скупчитися в Старокостянтинові і відходити в напрямку на Шепетівку. Остаточне рішення Головний Отаман прийме по прибуттю до Вас.
Відносно штабу дієвої армії Головний Отаман наказав всім, хто бажає, вирушити з ним походом; решту-ж розформувати і рахувати вільними. Коли буде більша кількість діл, котрі неможливо везти — спалити. (Підписав отаман Сінклер)“.
Цей наказ був звернений до всіх вищих військових уґруповань.
Послідуючий період правдиво де-якими авторами характеризується — яко „радянський“.
На нараді в Старому-Костянтинові, що відбулася дня 27 листопада, зустрічаються дві ідеольоґії: урядова демократична — в особі Головного Отамана С. Петлюри — У. Н. Р. і Волоха — радянська, московсько-большовицька.
Виступ Волоха й його диспут з Головним Отаманом залишають у всіх присутніх на нараді важке вражіння близької внутрішньої кризи, і, власне кажучи, Старокостянтинівська нарада вже віщує майбутні озброєні виступи „волоховців“.
Вислід Старокостянтинівської наради з воєнного боку є незначний — виявилася лишень необхідність воєнними акціями виграти як найбільше часу.
Дня 26-XI терени, які займає армія, обмежуються лініями: на півдні — Старокостянтинів–Хмельник; на сході — Хмельник–Бердичів; на півночі — залізницею Бердичів–Шепетівка; на заході — лінією, що тяглася верстов на 20 на захід від залізниці Шепетівка–Проскурів (Додаток ч. 1).
28-XI Запорожці, після упертого бою, залишають Старокостянтинів. Армія губить свій маневровий пляцдарм і скупчується головною своєю масою в останній трикутник: Любар–Шепетівку–Миропіль (сторінка трикутника — 30-ть верст.); вороги вже не тиснуть її, вважаючи, що справа порішена й залишають нас до самознищення в останній аґонії; державний апарат зосереджується (29-XI) в Любарі.
Обовязок ворога перебірає далі на себе своя людина, що тішилася в свій час у Головного Командування особливим довіррям, — свій „отаман“ Волох. Під гаслом „іду на Полтавщину“ Волох біля своїх Гайдамаків збірає всяку голоту. В ніч з 2-3-XII маніфестується спроба перевороту в напрямку оголошення державного устрою на Україні — Соціял. Радянської Республіки, а фактично ограбування державної скарбниці, через що армія залишається майже без грошей[1].
10
- ↑ Детальне оповідання про цей випадок уміщено в Альманасі за 1920 рік, що друкувався при Київській дивізії.
