не мав (приймали його — я, отаман Тютюнник та полковник Долуд). Відповідь була рішуче неґативна; що ж до самого Волоха, то було визначено, що тільки виключна ситуація вимагає від нас здержатися від акції проти них, бо що хвилини могли надійти частини червоної армії.
Згубивши надію досягти чогось у переговорах з командним складом Волох та боротьбисти, через своїх аґентів в місті Уманю, роспочали свою працю серед загонів полковника Литвиненка і одночасно вислали уповноважених представників на зустріч червоним, що саме тоді наближалися до Христинівки.
Командування попередило залогу міста Уманя про небезпеку. В бойовий роспис наказом по Армії також був внесений коректив, а саме: отаманові Тютюнникові було доручено загальне керування Уманською військовою ґрупою, що складатиметься з його дивізії та загону полковника Литвиненка.
Отаман Тютюнник видав відповідний оперативний наказ й зробив де-які зміни в уґрупованні військ, але, очевидячки, з боку залоги м. Уманя не було виявлено належної дбайливости, і на ранок 11 січня о 4 годині більшість нашої залоги Волохівщина обеззброїла, старшину здеградувала, а полковника Литвиненка[1] присудила до розстрілу.
Обурення нашого війська з приводу нападу Волохового було страшне. Не вважаючи на те, що розрахунок часу показував, що 11 січня червоні могли бути вже коло самого міста Уманя, треба було дати вихід цим настроям і реаґувати на напад Волоха, зрештою, хоч в формі демонстрації, та утворити таку ситуацію, яка полегшила би нашим полоненим можливість утікти.
Ранком 12 січня наша Армія підступила до міста Уманя. В ночі курінь морської піхоти та піші козаки полковника Нельговського (Київської дивізії) вдерлися в південно-східну частину міста й захопили більшу частину другого Гайдамацького Волохівського полку. Переляк в місті був страшенний, але використати його не можна було, бо через допит полонених та наших втікачів, а також військовою розвідкою (Гайдамацька сотня Запорожців зробила дуже активну бойову розвідку) було виявлено, що на протязі попереднього дня до міста Уманя ввійшла добре озброєна, одягнена та вимуштрована бригада Таращанської дивізії (коло 3.000 багнетів, добре забезпечена кулеметами) і що між Волохівцями та Червоними було досягнуто повного порозуміння.
36
- ↑ Полковник Литвиненко допустив в місто делєґацію радянців.
