Сталого звязку, опріч як між полками своєї дивізії, не було ні з ким.
Поступово, в розмовах з вояками зясовувалося їм, хто вони є, де живе взагалі український народ, його місце між иншими народами світу, а головним чином було зрернено увагу на козацьку добу нашої історії і славетні бойові чини Військa Зaпoрoзькoгo. Одночасно з цим інформували про стан на Україні, на фронті і т. п.
Між старшиною-українцем і салдатом-українцем було повне довірря і єдність. Салдати-українці зацікавились українським питанням і бажали, щоб їх перевели на південний фронт, для безпосереднього захисту України.
Коли в квітні місяці 136 пішу дивізію перекинули на ризький фронт, до складу XII-ої армії, то праця ця пішла ще енергійніше. Обставини сприяли цій праці. По приході в район XII-ої армії дивізія увійшла в склад VI-го сибірського корпусу і була поставлена з початку в районі Старий і Новий Дубель, Маіоренгоф — курортні міста на березі Ризькоі затоки, за 12 верстов од м. Риги.[1]
Бойовий участок для дивізії намічався в районі на південь од відомої в армії „Кулеметної Горки",[2] але з приходом дивізії на ризький фронт, вона стала в армійському резерві. Близкість м. Риги, де було багато німецьких аґентів, неґативно вплинула на дивізію. Коли прийшов їй час заступити позицію, то дивізія відмовилася, мотивуючись тим, що нема доброго одягу, взуття. Таким чином дивізія в резерві простояла трохи більше, ніж слід. Потім вона таки стала на позицію, але тільки завдяки енерґії і вмінню вплинути на психольоґію салдатської маси начдіва ґен. штабу ґенерал-майора Вязьмитинова.[3]
Цей час використали українці на культурну і орґанізаційну працю. В цей момент був налагоджений звязок з армійською радою. 6-го травня в м. Ризі відбувся український військовий делєґатський зїзд XII-ої армії. На цей з'їзд от Лепельського полку було послано делєґатами трьох старшин і трьох салдат.
Од решти полків дивізії, здається, було делєґовано стільки ж.[4]
Після цього з'їзду, поруч з російським полковим комітетом, зорґанізована була українська полкова рада. Завдяки тому, що комітет був виразником опінії майже всіх національностей, які були в полку, і командний склад близче стояв до комітету, ніж до ради, за винятком невеликого числа старшин-українців, то вона не відограла в полку тої ролі, як комітет. На чолі полкової ради
51
