Серед вояків російської армії, шо попали за великої світової війни р. р. 1914-1918 до австрійського й німецького полону, було до 500 тисяч Українців, але свідомого елєменту серед них було дуже мало. Особливо були зденаціоналізовані старшини.
Велику працю національного освідомлювання серед полонених Українців провадив на початку війни Союз Визволення України, президію якого складали: п. п. Меленевський, В. Дорошенко, Скоропис-Йолтуховський, А. Жук та редактор „Вісника Союза Визволення України" п. Троцький — українські політичні емігранти.
Заходами союзу в Австро Угорщині був українізований козацький табор полонених у Фрайштадті, а в Німеччині три старшинсько-козацьких табори Раштадт, Вецляр і Зальцведень і пізніше — старшинський табор Ган-Мюнден.
В таборі Фрайштадтскому підпоручниками від Союзу Визволення України були: професор Ст. Смаль-Стоцький, др В. Сімович, др М. Чайкiвський, М. Гаврилко, Йосип Безпалко, др Й. Охримович, др Р. Дембчевський, Є. Туруло, М. Голубець і Остапчук, а енергійними діячами з полонених були підстаршини й козаки: П. Дубрівний, М. Лозовик, І. Птиця, Ю. Балицький, Ф. Шевченко, О. Кобець, О. Карченко, С. Басок і инші та Іван Мороз, який був також і членом президії Союзу.
В цьому таборі на самому початку національна культурно-освітня праця була поставлена на певний грунт. Видавався і розсилався по всіх таборах та робочих командах часопис „Розвага“; були зорганізовані: Т-во „Просвiта“ iм. Драгоманова, Видавниче Т-во ім. Ів. Франка, Драматичне Т-во ім. Котляревського, Співоче Т-во ім. Лисенка, Кооператив „Власна поміч", Фотографічне Т-во „Світло“; при „Просвіті“ автономно працювала Етнографічна секція, і крім того було утворено в липні р. 1916 Т-во „Січ“ iм гетьмана П. Дорошенка, метою якого було підготовити національно-свідомий кадр інструкторів — „січовиків“, які, по скінченню війни і по поверненню на Україну, змогли б закласти тaкi товариства на Україні, де дали б змогу зорганізуватись українській молоді для виховання борців за українську національність.
Працю всіх цих товариста обєднував на початку Суспільно-Просвітній гурток, а потім голови і по одному представникові від кожного товариства утворили з себе „Українську. Головну Раду“. Ці організації національно-культурну працю провадили з великим запалом, не тільки в межах табору, а й по за ним — в численних робочих командах, розкиданих по всій Австро-Угорщині, та в инших таборах через українські гуртки, що там повстали. В кінці р. 1915 з табору Фрайштадтського було послано в Німеччину для провадження організаційної праці в таборах більше 30 свідомих Українців, переважно народніх учителів. Надсилалися під виглядом інвалідів агітатори на Україну. Була організована поїздка співочого хору й оркестри по Німеччині. Для поширення ідеї самостійности України й для організації українських гуртків заходами Союзу Визволення України посилались по таборах і робочих командах „мужі довірря“. Для боротьби з московським імперіялізмом, який відчували на собі
73
