не існувало а ні людських, а ні божих законів, — відповідальности не визнавали. Дух їхнього війська був такий: — битися з ворогом — значить ризикувати власним життям, а це не було в їхніх інтересах. Відсутність відповідальности давала їм змогу іґнорувати все те, що для них було невигідним. Меншість свідомого чесного вояцтва не мала можливости впливати з кращого боку на свою ганебну більшість, бо до цієї більшости належали отамани. Командуючий Північної ґрупи, „народній герой“, отаман Оскілко, — людина років 25, народній учитель, краще воював у запіллю, ніж на фронті, катував при допомозі відомого садиста Шавули мирне громадянство й при перших ворожих стрілах утікав, чим давав приклад таким-же отаманам, як і сам. Відсутність законности, нехтування статутів, безчинність судів, а найголовніше брак почуття карности, розвязувала руки отаманам і їхньому військові. Населення стогнало від їхнього терору, чекаючи твердої влади, з якого-б боку вона не прийшла. Все це і є одною з найбільших причин нашої поразки. Отамани міцно трималися на своїх посадах і вели „уперту боротьбу“… в запіллю з „ворогами“. Раз кадровий старшина — значить ворог, зле володіє українською мовою — також ворог. Вороги — всі жиди, бо мають гроші, а тому їх треба грабувати й нищити. Селянство, що обороняло своє добро від „отаманської реквізиції“ — є запеклий ворог. Але всі ці „вороги“ були без зброї, й отаманам було легко з ними „воювати“. Большевики добре знали, що діється в нас, що виявляє з себе військо і його „вожді“, а тому їм легко було воювати й мати успіх.
Командир ґрупи прийшовся не по душі отаманам, бо мав сильну волю й тверду підпору в своїх бездоганних Сірих; через це його боялися; боялися також і начальника штабу ґрупи, сотника Проходу, який приводив їх до пуття[1].
- ↑ Розклад військ ґрупи полковника П. (крім Сірих) є вартий того, щоб йому уділити більше уваги, бо він виявляє класичний взірець большевицьких методів боротьби, а саме: послуговування аґітацією у ворожих військах із метою підготовки сприятливих умов для збройного наступу.
Автор цілу невдачу складає на карк „отаманів“, у чому є багацько правди, однак не ціла правда. Автор не задається питанням — а чому ж большевики так добре і так швидко знали про те, що діється в наших військах? — Відповідь проста: тому, що мали багацько своїх аґентів серед нашого вояцтва, і не тільки рядового, а також і з-поміж „отаманів“.
І в даному випадкові, знаючи психологічний стан вояцтва „отаманських формацій“, як рівно ж незадоволення „отаманів“ полковником П. — большевики зробили психолоґічний трік: вислали делеґацію, яка запропонувала „мирні переговори“ що-до „завішення зброї“, тому, мовляв, що вже на инших фронтах замирилися. Як узяти під увагу, що з ними розмовляв Сумчук у присутності застави; що раніше і Сумчук, і аґенти большевицькі з-посеред наших вояків закидали полковникові П. службу в царській російській армії, себ-то старорежимність, — то маємо повну картину.
— Старорежимець заховав відомості про мир, аби бити большевиків, які зовсім не хочуть воювати з народом — Так використовувала большевицька аґітація на свою користь знаходження ка чолі наших військових відділів кадрових старшин, із метою позбавити ці від-
