Залишення Ігнатполя й заняття позицій по р. р. Вуж і Шесток та с. Васьковичі. Зогляду на те, що сили ґрупи значно зменшилися, а широкий фронт Ігнатпільської позиції, що тягнувся по північній околиці лісу, тяжко було обороняти; крім того, станція Ігнатпіль не мала ні тактичного, ні стратеґічного значіння, — командир ґрупи вирішив зайняти позицію біля с. Васьковичів, по р. р. Вуж і Шесток, де малися глибокі шанці, що лишилися від великої війни, належно упорядковані Сірими ще перед обсадженням Ігнатполя (19 і 20 січня). В Ігнатполі було залишено одну лише сотню Сірих і кінну чоту Окремої Запорожської сотні, які провадили розвідку й мали догляд за ворогом. Бронепотяги залишилися на попередніх позиціях.
1-го лютого отаман Оскілко телеґрафом повідомив командира ґрупи, що в його розпорядженія надсилається „окремий“ полк імени Винниченка, під керуванням отамана Гришка, причому попереджав, що з отаманом цього полку треба бути рішучим і одночасно обережним, бо може залишити самочинно позицію і зникнути разом із цілим полком.
Бій з большевиками під с. Васьковичами увечорі 2-го і ранком 3-го лютого. 2-го лютого біля 11–12 години наші бронепотяги відкрили огонь по ворожих бронепотягах, які прикривали його ешалони, що наступали на Ігнатпіль. Біля хутора Синяви ворог почав висажувать з вагонів військо, яке посувалося обома боками залізниці в напрямку на Ігнатпільський ліс, маючи поперед себе рідкі розвідчі лави, які широким фронтом підходили до лісу. Наші розвідчики, що займали північне узлісся, відкрили кулеметний і мушкетний огонь. Ворожі лави залягли в глибокому снігу й собі відкрили огонь. Кінна розвідка виявила рух великої ворожої колони в напрямку на с. с. Липлянщики і Вязовську. По наших розвідчиках ворог відкрив гарматній огонь зі своїх батарей, розгорнув свої головні сили й почав посуватися наперед. Наші бронепотяги та розвідчики почали відступ у напрямку на Ігнатпіль–Васьковичі. Технічники підірвали залізничний місток через
ціли фахового проводу. В цьому випадкові має місце не тільки аґітація. Є всі ознаки змови, заздалегідь розробленого плану заколоту й військового бунту.
От чому, щоби не було своєчасно повідомлено командира ґрупи про прибуття делеґатів, — було попсовано телефона. Треба було заскочити командира ґрупи несподіванкою прибуття делеґатів разом із усією заставою, аби тим змусити його до потрібного рішення чи навіть забити. Коли ж полковник П. розпорядився належно з усіма учасниками цієї ескапади, то наливайківці перейшли на бік ворога.
Ворог, знаючи вже про заколот у частинах цієї ґрупи, переходить у наступ, який довів до опущення групою полковника П. м. Овруча.
Далі цікавим є, що розвідку провадив Чорний курінь і з нього-ж ішли різноманітні провокаційні чутки; очевидно, контакт із ворогом дійсно було навязано добре, лише не на користь ґрупи полковника П.
Подаючи все повище з точки погляду обєктивного дослідувача, не зменщуємо значної вини „отаманів“, як таких, так і цілої „отаманії“. Хай буде вона на майбутнє, як страшне й ганебне memento. — Редакція.