Наша артилерія розстрілювала ворога, не даючи йому можливости досягнути до лісу. Таким чином, ворожий намір що-до наступу було зліквідовано гарматнім і кулеметним огнем. На кулеметний бронепотяг було взято біля 11 поранених красноармійців, які зізнали, що ворог має три полки піхоти, курінь матросів, два бронепотяги й 12 гармат, причому курінь матросів посланий на обхід нашого правого крила. Повставало питання, куди подівся цей курінь? Чи він спізнився для загального наступу, чи він робить глибокий обхід. Була зміцнена кінна розвідка, якій дано завдання розвідати місцевість перед Дідковичами, по річці Жорів, і с. с. Вязівку, Жерів і Закусили, що на північний схід від с. Дідковичів.
Біля 14–17 години кінна розвідка доповіла, що с. с. Вязівка й Жерів зайняті матросами, які „гуляють“. Не було в розпоряженню командира ґрупи ні одної зайвої сотні, щоби, посадивши на вози і підвізши до згаданих сіл, захопити нею чи знищити матросів. Протягом решти дня 3-го лютого ворог не показувався.
Зогляду на малу численність ґрупи тяжко було вояцтву в люту зиму беззмінно тримати позицію, нести сторожеву охорону та розвідку.
Висновок. Борог мав намір 3-го лютого захопити Коростеня, збивши з позиції наші частини біля Васьковичі і Дідковичі. Засиджуватися в Ігнатполі, оточеному лісом, не було рації, бо треба було за відсутністю поблизу населених пунктів тримати в люту зиму військо у лісі. Намір ворога що-до наступу було зліквідовано нашим гарматнім огнем і кулеметним бронепотягом. А його обходна колона (курінь матросів), мабуть на мітінґу, винесла „постанову“ не наступати, а краще відпочити в селах. Ворожі бронепотяги не брали участи в бою, бо або-ж не встигли відновити містка й залізницю, або-ж, можливо, пущений на повному ходу з нашого боку паротяг дуже пошкодив їм. Командир ґрупи вирішив не переходити до контр-атаки з метою відкинути ворога на Овруч, бо: 1) для цього в його розпорядженні не було достаточних сил і 2) його завданням було боронити Коростеня.
Прибуття до Коростеня 3 лютого вечером одного куріня полку Винниченка під керуванням отамана Гришка. 3-го лютого увечері до Коростеня прибув один курінь (біля 200 вояків) полку ім. Винниченка, під керуванням отамана Гришка. Вояцтво цього куріня було розміщено по ваґонах-теплушках; отаман-же мав окремий потяг, який складався з салон-ваґонів і ваґонів першої класи. Потяг цей охороняла почесна варта. „Отамана“ було запрошено до штабу ґрупи. З великим опізненням „отаман“ зявився й одразу запитав — „де тут полковник?“ Командир ґрупи запросив його до кімнати оперативного штабу й запропонував йому подати відомості про склад прибувшої частини, але „отаман“ мабуть незнайомий був чи не хотів бути знайомим із правилами військової етики, не кажучи вже про дисципліну, і тому
