зразу відповів: „Краще ви мені доложіть, що у вас робиться, а потім уже я сам буду знати, що мені робити“. Багато місця треба було-б уділити на те, щоб описати, як самого „отамана“, так і його поводження. Це один із бандитів, який добре враховує кожну хвилю, щоб йому не довелося загубити свою голову.
4-го лютого мусів прибути ще один курінь цього полку. По його прибутті малося на увазі змінити й дати відпочинок частинам ґрупи, що займали позицію.
В ніч з 4 на 5 лютого прибув другий курінь полку ім. Винниченка, біля 200 вояків. З великими труднощами й лише під загрозою один курінь цього полку було поставлено на позицію. Курінь, що прибув пізніше, було залишено в резерві. Згаданий полк не робив вражіння військової частини і разом зі своїм „командиром“ вносив деморалізацію в ґрупу.
5-го лютого стало відомо в ґрупі, що Директорія і корпус Січових Стрільців залишили Київ. Це зробило надзвичайне тяжке вражіння на вояцтво.
6-го лютого до штабу ґрупи приїхав представник Пана Головного Отамана, п. Авдієнко, та висловив бажання дати військові — інформації. Дізнавшись, що військо на позиції, цей старий дідок обмежився лише тим, що побив командира полку ім. Винниченка, полковника Гришка, який винятково підвернувся йому під руку (між ними були якісь давні порахунки) й телеґрафом вимагав від військового міністра покарати Гришка на горло. Нарешті дідок відїхав, взявши посвідку від штабу ґрупи в тому, що він протягом дня обходив позиції та підбадьорював військо своїми промовами.
7-го лютого між 1-ою і 2-ою годинами, несподівано, ворог атакував наші позиції на всьому фронті. Не зважаючи на страшний огонь наших батарей і кулеметів, ворог, при підтримці своїх батарей, посовувався наперед, стріляючи на ходу. Де-які красноармійці, мабуть комісари, махали білими прапорами та щось кричали. Проти с. Дідковичів ворог не наступав. Було наказано сотням, що займали Дідковичі, залишивши на місцях по одній чоті від кожної сотні, рештою атакувати ворога в ліве його крило й тил. Ворог підійшов на 600–700 кроків, несучи великі втрати, й заліг у глибокому світу. На позицію потягом із резерва було підвезено курінь полку ім. Винниченка, — і частини ґрупи, під огневим прикриттям частин, що залишалися на місцях, почали посуватися наперед. Ворог почав поволі відходити, підбираючи своїх ранених і забитих. Ворожі бронепотяги мали перевагу в огню, чому наш кулеметний бронепотяг не мав можливости посунутися наперед і переслідувати ворога. Бій закінчився з наступом темноти. Частини ґрупи залишилися на своїх позиціях. Було тяжко поранено командира гарматнього бронепотягу, як рівно підбито самого бронепотяга й забито кільканадцять козаків і старшин та поранено біля 30–40 осіб[1].
- ↑ Докладно сказати зараз про втрати немає можливости.
