Патруль, що охороняв залізницю поміж Васьковичами та Коростенем, затримав трьох залізничників із приладдям, підчас псування ними залізниці. Затриманих було прилюдно повішено. Робітники Коростенського залізничного вузла хоч і сиділи „тихо“, але потрібували пильного над ними догляду.
Висновок. 7-го лютого большевики мали на увазі рішучою атакою збити з позицій наші частини й на їхніх плечах захопити Коростень, але атака їхня була відбита з великими для них втратами. Большевики не покладали певности на свої „побідоносні“ війська, і тільки гадали, що війська ґрупи полковника П., побачивши їхній наступ, будуть утікати. Але раз опір було зроблено — ворог сам почав відворот. Як-би в завдання командира ґрупи входило знову захопити Ігнатпіль і переслідувати ворога далі, то успіх був-би безперечний, бо червоні „товаріщі“ тоді лише „били“, коли їхній ворог утікав від першого стрілу. Ворог не міг сидіти в Ігнатполі-двірці, оточеному лісом. Село далеко. Йому треба було чи захопити Коростгнь, чи відійти до Овруча. Тому треба було сподіватися, що ворог знову кинеться на нас, що в дійсності й сталося, коли Коростень боронила пізніше ґрупа Січових Стрільців, під командою полковника Сушка.
10-го лютого вдосвіта наші кінні розїзди доповіли, що ворожі частини з гарматами займають села Нову-Рудню та Палчанок. Ці села до цього часу були вільні й доглядалися нашими дозорами й розїздами. Утворено було пильний догляд за ворогом і вжито належних заходів на той випадок, як-би ворог рушив у обхід нашого лівого крила, але ворог тримався пасивно. Люта зима й глибокий сніг до де-якого ступіня були перешкодою до активних чинів.
На протязі безупинної місячної боротьби серед лютої зими частини Сірих мали моральне право на відпочинок, хоч-би на короткий час, про що командир ґрупи й клопотав. Сидіти на одному місці на протязі довгого часу було тяжко. Ґрупа не була заосмотрена: — ні одного хунта провіянту для людей й оброку для коней не отримувалося, грошового відпуску також не було. Ґрупа була зданою на саму себе. Вживалося з приводу цього всіх можливих заходів, але, крім обіцянок, нічого не було. Частини Сірих мали де-які запаси, які було привезено з-під Бахмача, яко відбиті від німців. Отже, цією решткою прийшлося ділитися з рештою частин ґрупи. Що-до оброку, то завдяки лише енерґії й здібності Овруцького повітового комісара — обрік доставлявся в потрібній мірі.
Матеріяльна частина гармат, кулеметів і мушкетів була в надзвичайно лихому стані. Гармати й кулемети не мали технічної шмари та запасових частин, мастити рушниці також не було чим. Начальник артилерії фронту отамана Оскілка, Дворенко-Дворкин виявляв із себе одне непорозуміння. Це була пародія не тільки на начальника артилерії, але й на старшину взагалі. Обозів частини не мали, а всяке майно, в тому числі й похідні кухні, перевозилося
